— Її очі мені завжди здавалися привабливими й ніжними, поручнику М’юре, хоча, правда, іноді я бачив у них іскри сміху... Атож, саме сміху, але щиросердого й добродушного сміху.

— Отож-бо воно й є: цього разу її очі теж нестримно сміялися, та в самісінькому розпалі цих веселощів вона вигукнула таке, що... Сподіваюся, ви не образитеся, коли скажу, що саме?

— Не можу знати, квартирмейстере; не можу знати... Тому, що думає про мене Мейбл, я надаю багато більшого значення, ніж думці будь-кого іншого...

— Раз так, тоді я буду розважливішим і не скажу. Та й навіщо переказувати людині те, що про неї говорять друзі, особливо, якщо це виявиться не зовсім приємним для неї. Все, більш від мене не почуєте жодного слова.

— Що ж, я вас не можу примусити розповідати, коли ви самі не хочете, та воно, може, так буде й краще, якщо я не знатиму думки Мейбл, тим більше, що її думка, як ви кажете, не вельми приємна для мене. Ех, якби можна було при бажанні обернутися таким, яким ти хочеш бути, тоді й характер, і освіта, і зовнішність були б у нас зовсім інші. Можна бути і невихованим, і грубим, і неосвіченим, та все-таки щасливим. Але як то боляче бачити власні недоліки виставлені на видноту саме тоді, коли цього тобі менш за все хочеться.

— В тім-то й суть, чи, як-кажуть французи, rationale. Саме це я й казав Мейбл, коли вона втекла від мене. А ви помітили, як вона дременула, коли побачила, що ви підходите?

— Як же цього було не помітити! — глибоко зітхнувши, відповів Слідопит і так міцно обхопив цівку рушниці, що його пальці, здавалося, вгрузли в залізо.

— Це було не тільки помітно... Це було скандально... Влучнішого слова, мабуть, і в словникові не знайти, хоч рийся в ньому, й цілу годину. Тепер, Слідопите, скажу вам усе, бо не бачу причини довше таїтися від вас: ця кокетка дременула, аби тільки не чути того, що я збирався ще сказати на ваше виправдання.

— А що ви саме збиралися їй сказати на моє виправдання, квартирмейстере?

— Гм, бачите, друже мій, я виходив з конкретних обставин, які склалися, і не бажав пускатися в загальні розумування, а готувався, так би мовити, на кожне її найнезначніше обвинувачення, висунуте проти вас, дати рішучу відповідь... Якби їй заманулося назвати вас, скажімо, неотесаним чи напівдикуном, який, мовляв, виплодився на прикордонні, я б пояснив їй, що це у вас від того, що ви взагалі не бачили іншого життя, крім грубого, напівдикого життя прикордоння, і всі її закиди тоді припинилися б чи залишилися б на її сумлінні.

— І оце ви їй таке сказали, квартирмейстере?