— Квартирмейстер запевняв мене,— наївно докинув Слідопит,— що коли душа поорана горем, то краще за все заскородити її, щоб від старих борозен не зосталося слідів.

— «Поорана» чи «заскороджена» — яка в тім різниця,— зауважив, іронічно посміхаючись, сержант.— Чекайте-но, хай він викладе перед Мейбл усе, що має в голові, і його залицяння луснуть, як мильна булька. Я більш ніж певен, що моя дочка ніколи не стане дружиною поручника М’юра.

Це було сказано таким тоном, який давав ясно зрозуміти, що сержант нізащо не віддасть свою дочку за квартирмейстера. Від цих слів Мейбл зашарілася, стенулася, зніяковіла, осміхнулась, і, зібравшися, нарешті, з силами, вона, аби приховати своє хвилювання, з удаваною веселістю сказала:

— Може б, татку, краще зачекати, доки містер М’юр сам освідчиться й висловить бажання стати моїм чоловіком, чи, правильніше сказати,— взяти за жінку вашу дочку, а то щоб часом не вийшло так, як у тій байці про лисицю та кислий виноград!

— А що це за байка, Мейбл? — жваво зацікавився Слідопит, який, з усією своєю славою, часто-густо не знав багатьох найпростіших речей, відомих майже кожній білій людині.— Ви так гарно розповідаєте все,— розкажіть нам цю байку; по-моєму, сержант її теж ніколи не чув.

На догоду своєму залицяльникові Мейбл і справді майстерно, як це вона вміла, переказала всім відому байку про «Лисицю й виноград», а Слідопит, слухаючи й милуючись її красою, аж мінився на обличчі від щирого захоплення.

— Так воно й буває у лисиць! — вигукнув він, коли Мейбл скінчила.— Та й у мінгів теж, бо й вони підлі та жорстокі, як ті лисиці; у кожному разі, в цих гадів багато спільного. Ну а щодо винограду, то він у наших краях взагалі кислий навіть для тих, хто може його дістати, хоча, я б сказав, часом та за деяких обставин він видається ще кислішим тому, хто не спроможний доп’ястися до нього, я вважаю, наприклад, що мій скальп для мінгів досить кислий.

— На те, що виноград кислий, дочко, нарікатимем не ми, а містер М’юр. Правда ж, ти ніколи не погодишся вийти за нього заміж?

— Факт, що ні! — відповів за дівчину Кеп.— Та й за кого йти: він же, зрештою, тільки напівсолдат. Ця байка про лисицю та кислий виноград наче саме для нього складе.

— Якщо хочете знати, дорогий тату, і ви, дядечку, в мене тепер менш за все заміж на думці. Та навіть коли б я раптом і надумала виходити заміж, то аж ніяк не за чоловіка, який уже ощасливив своєю ласкою трьох чи чотирьох жінок!

Сержант вдоволено підморгнув Слідопитові: бач, мовляв, як усе складається на твою користь, після чого він уже мав достатньо підстав не турбуватися більше про погляди своєї дочки і перевів розмову на іншу тему.