— Не можу присягатися, що я точнісінько так їй сказав, але саме це було в мене на меті, коли хочете. Та в цього дівчиська не вистачило терпцю вислухати й половини того, що я мав сказати, й воно дременуло геть, як це ви й самі бачили, ніби вже має про вас остаточну думку і йому, бачте, байдуже, що я там ще скажу. Боюся, чи в неї це питання вже не вирішене остаточно.

— Боюсь і я цього, квартирмейстере, а її батько, зрештою, помилився. Так, так, сержант жорстоко помилився.

— Ну, та чи варто, друже, через це засмучуватися і занапащати всю ту велику славу, яку ви кували собі впродовж стількох років? Скиньте на плече рушницю, якою ви так неперевершено володієте, і гайда сміливо знов у ліс. Нема на світі такої жінки, за якою варто було б хоч мить сумувати,— я вже на власному досвіді в цьому переконався. Повірте тому, хто вже двічі був одружений і знає, що жінки — зовсім не такі вже пташки? якими ми їх собі малюємо. Тому, якщо ви вже вирішили дозолити Мейбл, то зараз у вас така чудова нагода, якої, мабуть, ще не мав жоден знехтуваний залицяльник.

— Мені й на думку ніколи не спаде дозоляти Мейбл, квартирмейстере!

— То байдуже, з часом ви так чи інакше дійдете до цього, бо це вже так у людській натурі — розплачуватися неприємностями за неприємності. Але затямте собі: такої другої нагоди заслужити ще більшу любов своїх друзів і в цей спосіб примусити своїх ворогів чорніти від заздрощів у вас більш ніколи не буде.

— Мейбл мені, квартирмейстере,— не ворог, та якби навіть і була ним, я й тоді ніколи не погодився б хоч чимось її засмутити.

— Он як, он як, Слідопите... І я певен, що ви не тільки так кажете, але й так думаєте; однак логіка й природа — проти вас, у чому ви, зрештою, самі переконаєтеся. Ви, певне, чули таке прислів’я: хто любить мене, той любить і мого собаку! Так от, зараз вам треба розуміти його навпаки: хто не любить мене, той не любить і мого собаку. Але слухайте, ось що цілком у ваших силах і можна зараз зробити: ви знаєте, яке ненадійне і непевне тут наше становище — сказати б, ми чистісінько в пащі лева.

— Ви розумієте під левом французів, а під пащею — цей острів, чи не так, пане поручнику?

— Тільки метафорично, звичайно, друже мій, бо насправді французи — не леви, а цей острів — не паща. Але може трапитися й таке (і цього я найбільше боюся), що він виявиться віслюковою пащею!

Тут квартирмейстер зареготав на всю горлянку, виражаючи цим усе що завгодно, крім поваги до свого приятеля Ланді й захоплення його військовою кмітливістю, завдяки якій він обрав саме цей острів за місце для проведення своїх операцій.