— Ф’ю-ю-у, квартирмейстере! — аж присвиснув Кеп.— А хто ж вам у біса дасть стільки вояків для здійснення такого грандіозного плану?

— Зрозуміло хто — король, добродію Кепе. Він затіяв цю війну, то хай і несе весь її тягар.

— Але ж нас тільки шестеро! Отже ваш плай гарний лише на словах. Що ж, ми вас пошлемо до берега, щоб ви перешкодили висадці десанту; Мейбл налітатиме на ворога з засідки (принаймні язиком); солдатку поставимо проти кавалерії за рогачку; капрал оборонятиме рови й вали навколо цитаделі; три вояки займуть п’ять хиж, а я займу позицію в блокгаузі. Ф’ю-ю-у, гарно ви малюєте, поручнику! Вам би малярем бути, а не у війську служити.

— Ну, я тільки прямо й відверто виклав усе, як воно б мало бути. А що у нас нема потрібних сил для здійснення цього плану, то не я в тім винен, а міністри його величності короля.

— А якщо ворог і справді з’явиться,— не втерпіла й Мейбл, що, пам’ятаючи, яка в неї гостя сидить у хаті, тепер з особливим інтересом прислухалася до розмови,— що нам і справді робити?

— Я радив би, чарівна Мейбл, здійснити той самий маневр, який приніс таку заслужену славу Ксенофонтові^[118].

— Наскільки я дібрала з вашого натяку, ви, здається, маєте на увазі відступ?

— Ваш природжений розум, юна моя леді, точно спровадив вас на мою думку. Я певен, що ваш високошановний батько дав капралові деякі вказівки з приводу того, що робити і як захищатися, коли нападуть французи. Та шановний сержант, хоч він і ваш батько і вояк, рівного якому взагалі чи знайдеш, одначе він не великий лорд Стер чи граф Мальборо^[119]. Я аніскільки не заперечую заслуг сержанта у своєму ділі, але в той же час не схильний і перебільшувати його чесноти, хоч якими б великими вони були, й прирівнювати його до тих, хто, може, й не набагато, але все-таки вищий за нього рангом. Сержант Дангем, віддаючи ці розпорядження, радився скорше зі своїм серцем, аніж зі своїм розумом, а якщо форт упаде, винен буде той, хто його тут поставив, а не той, хто його захищав. І хоч яке було б рішення захисників, добрий командир, на випадок висадки французів та їхніх союзників, завжди повинен передбачати й можливість відступу. Тому я радив би добродієві Кепу, адміралові нашого флоту, держати напоготові шлюпку, щоб у разі скрути можна було евакуюватися звідси. На залишеному для нас човні велике вітрило, і якщо його підвести ось сюди й замаскувати за тими он кущами, то можна буде зручно й швидко зійти на борт і відпливти. Як ви й самі, чарівна Мейбл, напевне, згодитеся, звідси до протоки між двома найближчими островами щонайбільше ярдів п’ятдесят, і досить лише туди допливти, як нас уже не видко буде тим, що тут висадяться.