Тепер Мейбл полізла на другий поверх, а Слідопит зостався внизу на чатах. Наша героїня була в такому стані, коли тіло, здається, рухається саме, несвідомо. Вона, виконуючи побажання свого товариша, машинально засвітила свічку й спустилася з нею вниз, де він на неї чекав. Взявши недогарок, Слідопит відразу заходився пильно оглядати весь блокгауз, щоб перевірити, чи не притаївся де ворог; він переходив від одного поверху до іншого тільки після того, як був цілком певен, що позаду ніхто не сховався. Внаслідок цього огляду він переконався, що в блокгаузі крім нього та Мейбл нікого не було, тому що Роса втекла. Тільки остаточно допевнившись, що всередину ніхто не проникнув, Слідопит повернувся до Мейбл у головному приміщенні, де поставив свічку і, перевіривши ще запал «оленебоя», сів, нарешті, й собі.

— Справдилися наші найстрашніші побоювання,— промовила Мейбл, якій здалося, що за ті п’ять хвилин, відколи вони вибігли надвір і вбігли назад, вона пережила ціле життя.— Мій дорогий батечко з усім його загоном забитий або захоплений у полон!

— Це ще невідомо... Усе покаже ранок. Я не думаю, щоб і справді усе було скінчено, бо якби це було так, то ми давно вже чули б переможне виття цих волоцюг-мінгів довкола блокгауза. В одному тільки можна бути цілком певним: якщо ворог справді взяв над нашими гору, він не забариться прийти сюди з вимогою, щоб ми здалися. Скво видасть їм секрет нашого сховища, і, позаяк вони добре знають, що блокгауз їм не підпалити вдень доти, доки «оленебій» потверджує свою славу, вони спробують підпалити його, можете в цьому не сумніватися, скориставшася темрявою.

— Ой, там хтось стогне!..

— Це вам причулося, Мейбл: коли людина збурена, та ще коли це жінка, їй часто ввижається таке, чого насправді нема. Мені траплялося зустрічати таких жінок, які вірили, ніби сни...

— Ні, я не помиляюся. Там, унизу, хтось стогне.

Слідопит змушений був визнати, що гострий слух Мейбл і справді не зрадив її. Проте він спробував заспокоїти дівчину, нагадавши їй, що індіяни, щоб добитися того, що задумали, часто вдаються до найрізноманітніших хитрощів; отож і цього разу більш ніж можливо — стогін був удаваний і розрахований тільки на те, щоб виманити їх із блокгауза або хоча б примусити їх прочинити двері.

— Ні, ні, ні,— квапливо заперечила Мейбл,— у цьому стогоні нема ніякої вдаваності, в ньому виразно відчуваються коли не душевні, то тілесні страждання. Він надто вже природний.

— Що ж, зараз ми довідаємось, друг це чи ворог. Сховайте свічку, Мейбл, і я поговорю з цією людиною через бійницю.