Навіть таку, здавалося б, просту справу необхідно виконувати, як добре знав із свого досвіду Слідопит, з неабиякою обачністю, бо йому не раз доводилося бути свідком того, коли люди марно гинули тільки тому, що не звертали уваги па зайву, як могло па перший погляд здатися, обережність. Отож він не притулився обличчям до бійниці, а тільки наблизився до неї, щоб униз могли почути його, а він — їх.

— Хто там? — гукнув Слідопит, коли вже зайняв, як йому здавалося, цілком безпечну позицію.— Хто там стогне? Якщо друг — не бійся, озивайся, і ми тобі допоможемо!

— Слідопите! — долинув такий знайомий і рідний Слідопитові й Мейбл голос сержанта.— Слідопите, ради бога, що з моєю донечкою?

— Таточку, я тут!.. Жива й здорова!.. В повній безпеці й не поранена!...О, як тільки я хотіла б, щоб так само було й з вами!

У відповідь на це побажання обоє почули вигук вдячності, змішаний з глибоким, болісним стогоном.

— Здійснилися мої найстрашніші передчуття!—з якимось розпачливим спокоєм промовила Мейбл.— Слідопите, хай там що, а ми мусимо внести сюди мого батечка.

— Авжеж, так велить і природа, й бог. Але заспокойтеся, Мейбл, і спробуйте взяти себе в руки. Ми зробимо все, що тільки в людських силах. Прошу вас: тільки тримайтеся!

— Я тримаюсь... Я тримаюся, Слідопите. Ще ніколи в житті я не була така спокійна й така впевнена в собі, як у цей момент. Тільки не забувайте, що кожна мить дорога, а тому, бога ради, не гаймо часу!

Твердий тон дівчини вразив Слідопита, і він, можливо, був навіть введений в оману її вимушеним спокоєм та самовладанням. В кожному разі, він не вважав більше за .потрібне робити дівчині ще якісь пояснення, а негайно зліз по драбині вниз і став прочиняти двері. Виконував він цю досить ризиковану дію з притаманною йому осторогою, та, коли засуви були вийняті, він раптом відчув, ніби хтось напирає на масивні двері, і ледь було знову не накинув засуви. Заглянувши, однак, у прощілину й зрозумівши причину всього, він потяг до себе двері — й тулуб сержанта Дангема, який сидів, обпираючись об них, увалився через поріг у блокгауз. Втягти сержантові ноги до приміщення та заперти за собою двері було для Слідопита справою однієї миті. Тепер вони з Мейбл могли спокійно приділити пораненому належну увагу й подати необхідну допомогу.

У хвилини цього тяжкого випробування Мейбл проявляла таку неймовірну енергію, яку лише жінки здатні проявляти в години великих випробувань. Вона хутко принесла свічку, змочила батькові пересохлі губи водою, допомогла Слідопитові постелити постіль з соломи й намостила всякої одежі замість подушки під голови. Все це було зроблено ревно, майже мовчки, без жодної сльозини, аж доки, нахилившись над батьком, вона почула його кволий голос подяки за її ніжність і турботи. Весь цей час Мейбл тільки робила здогади відносно здоров’я свого батька. Слідопит же був неймовірно стурбований станом сержанта. Обстеживши пораненого, він виявив, що куля пройшла навиліт; добре знайомий з такими пораненнями, він прийшов до висновку, що сержант навряд чи виживе.