Батькова ніжність невимовно схвилювала щиросерду дівчину, і в ту мить їй здавалося, що її майбутній шлюб з мисливцем скріплений такою урочистістю, святішою за яку не могла бути й церковна церемонія. Одначе на серці в Мейбл було так тяжко, ніби на ньому лежав камінь, і їй здавалося, що смерть була б для неї великим щастям. По тому настала недовга пауза, після якої сержант уривчастими фразами коротко розповів про все, що відбулося після того, як він розлучився із Слідопитом та делаваром. Знявся, мовляв, сприятливий вітер, і замість того, щоб ночувати десь на острові, як було спочатку домовлено, він вирішив не зупинятися і ще звечора прибути на пост. Сержант був певен, що він підплив би й висадився непомітно, а отже якоюсь мірою уникнув би цього лиха, коли б не мілина неподалік одного з сусідніх островів, де, як видно, гамір солдатів, що сходили з човна, попередив ворога про їхнє наближення, давши йому можливість приготуватися до нищівної зустрічі. Висадилися ж вони, нічогісінько не підозрюючи, хоча були дещо й здивовані відсутністю вартового: до того ж вони залишили зброю в човнах, щоб передовсім знести на сухе ранці й провіант. Вогонь по них було відкрито з такої близької відстані, що, незважаючи на темряву, кожен постріл влучив у ціль. Всі солдати були скошені кулями; щоправда, двоє чи троє з них згодом повставали й кудись зникли, четверо ж чи п’ятеро були забиті на місці або, в кожному разі, померли через кілька хвилин від ран. Проте індіяни, всупереч звичаєві, чомусь не кинулися здирати скальпів з мертвих. Сам сержант упав разом з усіма й почув голос Мейбл, коли вона вибігла з блокгауза. її несамовитий крик розбуркав у ньому батьківські почуття, котрі й надали йому сил приповзти аж до блокгауза, де він ще якось підвівся й зіперся на двері у той спосіб, про який була вже мова.

Після того як було зроблено це просте повідомлення, сержант настільки знесилився, що йому потрібен був спокій, і Мейбл та Слідопит, виконуючи найменші бажання пораненого, деякий час не насмілювалися заговорити. Слідопит скористався цією нагодою, щоб перевірити з бійниць та з даху, що діється надворі, а також оглянути рушниці, яких стояло в приміщенні з добрий десяток, тому що солдати брали з собою в експедицію одні мушкети. Мейбл увесь цей час не відходила від батька ні на мить, а коли він почав дихати, ніби заснувши, вона схилилася на коліна й стала молитися.

З півгодини в блокгаузі панувала глибока моторошна тиша, тільки вряди-годи шарудіння Слідопитових мокасинів долітало згори та ще інколи стукав приклад об підлогу, коли розвідник перевіряв, як заряджені рушниці та в якому стані їхні запали. Окрім цих звуків у напівмороці блокгауза було чути лише тяжке дихання пораненого. Мейбл до болю хотілося ще побалакати з батьком, якого невдовзі мала втратити навіки, але вона не насмілювалася заговорити, вважаючи, що він спить. Проте Дангем зовсім не спав; він перебував у тому стані, коли білий світ раптом втрачає для людини всі свої приваби, спокуси та свою силу, а невідоме майбутнє постає перед нею в усій своїй загадковості, неосяжності, з усіма своїми одкровеннями.