Як на вояка, він був людиною високоморальною, проте мало коли задумувався над смертю, і якби в цю мить навколо нього клекотів бій, він, можливо, так і помер би в бойовому чаду. А тут, у мертвій тиші майже безлюдного блокгауза, без грому бойовиська та войовничих кличів, які штучно підтримали б високий дух, без п’янких сподівань па перемогу, все раптом постало в своєму звичайному світлі, й він тверезо зважив своє теперішнє становище. В цю мить сержант усе віддав би за душевну розраду, одначе він не знав, у кого її шукати. Він подумав був про Слідопита, проте не довіряв його обізнаності. Подумав про Мейбл, але шукати духовної підмоги в своєї рідної дитини здавалося йому протиприродним. Отоді саме він і відчув усю відповідальність батька перед своєю дитиною і збагнув, що не викопав свого обов’язку, передавши в чужі руки опікування своєю сиріткою. Доки йому в голові роїлися ці думки, Мейбл, яка тривожно ловила кожну зміну в диханні батька, раптом почула обережний стукіт у двері. Гадаючи, що то, певне, Чингачгук, вона підійшла до дверей, зняла два засуви і, тримаючись за третій, запитала, хто там. У відповідь почувся голос дядечка, який благав хутчій впустити його. Мейбл в одну мить повернула засув, і Кеп просунувся усередину. Скоро він переступив поріг, як дівчина знову зачинила двері і взяла їх на засуви, бо практика вже зробила її вправним виконавцем цієї частини своїх обов’язків. Переконавшись, що і він, і Мейбл у повній безпеці, завжди черствий і грубий моряк, довідавшись про безнадійний стан свого шурина, тепер розчулився до сліз. Він пояснив, що йому пощастило вирватися з рук ірокезів тільки завдяки тому, що сторожа, введена в оману, повірила, ніби вони з квартирмейстером п’яні до нестями, тому що перед тим їх донесхочу напували ромом, щоб вони втратили змогу будь-що вдіяти, коли зав’яжеться бій з сержантовим загоном. М’юра він покинув, коли той спав чи прикидався, що спить, а сам, скориставшись шарварком, коли зчинилася стрілянина, втік до берега і, надибавши там Слідопитову пірогу, тільки й встиг за той час прокрастися до блокгауза з добрим наміром забрати Мейбл і рятуватися втечею по воді.

Чи ж варто казати, що, коли він побачив, у якому стані був сержант, і впевнився у надійсності стін блокгауза, він відмовився від свого плану.

— Якщо вже не буде іншого виходу, добродію Слідопите,— сказав Кеп,— доведеться опустити прапор, і це нам дасть хоч право на пощаду. Проте наша воїнська гідність вимагає від нас перше протриматися якийсь час, обов’язок же перед самими собою підказує опустити прапор саме в такий момент, який виявиться найзручнішим для того, щоб виторгувати собі вигідніші умови. Шкода, що М’юр не погодився саме так і вчинити, коли ми потрапили до цих негідників, яких ви справедливо називаєте волоцюгами, бо дійсно, мерзенніших волоцюг ще світ не бачив!..