— Почекай! Треба відчинити двері в колонах. Обоє дверей зачинені.

Це була правда. Урсу, Віктор і Лаура, поспішаючи, забули залишити двері відчиненими. Сполучення із князівським замком було відрізане. Дан мусив скоритися. Він сміливо спустився по мотузці, але, собі на лихо, в той внутрішній двір, з якого піднімався на стіну. Тож не було його вини в тому, що він спізнився на зустріч у дворі дівчини в білому й не чув, як з’ясовувалися всі таємниці. Ось чому ця його відсутність мала продовження, коли не драматичне, то принаймні комічне, але в усякому разі неприємне для Дана. Молодецький черешняк не вдовольнився тим, що відчинив одні двері; він подався назад звільнити ще й другий вхід. Коли він саме ступав на величезну плиту посередині підземного ходу, почув ззаду крик Урсу:

— Стій! Стій! Там…

Але решти слів Дан не почув. Хлопця жбурнуло на дно підземелля. Несподіване падіння завдало йому більше страху, ніж болю.

— А я ще всерйоз подумав, що мені доручили відповідальне завдання… — захлипав Дан, обмацуючи синці. — Яка підступність! Яка невдячність!

Урсу добіг до люка, відчинив його, а що не прихопив ліхтарика, то тільки запитав:

— Гей, Дане! Ти не поранений?

Але з темного й холодного підземелля ні звуку Серце крем’язня ніби стріли пронизали. Він гаркнув

— Да-а-ане! Гей, Да-ане!

— Га? Мені в вухах позакладало! Жаль, що ти сам! Я хотів би налякати всіх… Я сказав би вам таке: ви мене послали на смерть. А я зламав тільки праву ногу і двоє ребер. І ключицю…

Урсу знав, що Дан не з тих, хто жартує переломами кісток:

— Тоді ти там посидь трохи, поки зростуться переломи та забудеш дурні жарти…

— Почекай! Стривай! Нічого в мене не поламалося Ти витягни мене, бо я набрався стільки страху, що й справді вмираю.

У цей час саме нагодився Віктор з мотузкою. Урсу кинув один її кінець у підземелля, і Дан ухопився за нього. Його витягли на поверхню, ніби ляльку.

— А я все одно відчиню і другий хід! — і він справді метнувся далі по тунелю.

— Обережно! — попередив його Віктор. — Там теж відкрита пастка. Звідти вийшли ми.

Але Дан не повірив і побіг. Урсу піймав його за комір якраз тоді, коли він провалювався в порожнечу. Отже, встиг він у двір на ту хвилину, коли Тік розповідав чоловікові із шрамом загадку золотих монет. Усі перетворилися на зір і слух.

Тік спершу скосував кудись оком, потім зухвало, навіть трохи зверхньо подивився на трьох чоловіків що чекали його слів.

— Та вони ж у вас! — видихнув він.

Усі зробили один і той самий рух: засунули руки в кишені. Але не знайшли там жодної монети. Ножі, молотки, ліхтарі, пачки сигарет — звичайні буденні речі. Асистент із борсуковими очима по-дружньому покартав Тіка: