Біля криниці на шкільному подвір’ї… стояла дівчина! Чорнява дівчина з коротким хвилястим волоссям, одягнута в білу ошатну сукню. Тік не в тому віці, коли, побачивши красуню, підносять руку до вуст, а вуста шепочуть: «Господи, яка вродлива!» Кирпатий пустун — досконале втілення всього конкретного й практичного — задумався над іншою проблемою: «Хто вона?»

Щоб не бути викритим та щоб не довелося червоніти, черешняк розміркував, що йому треба прокрастися на шкільне подвір’я й вибрати добрий спостережний пункт. А що ніхто в світі краще за нього не знав усіх ходів і виходів у шкільному лабіринті, то десь за хвилину він перестрибнув через паркан, ящіркою прошмигнув поміж кущів та клумб і зачаївся під великими кам’яними сходами в трикутній ніші. Звідти, з темряви, він пильнував, напруживши зір і слух, за кожним порухом білого дива.

А дівчина з чорним хвилястим волоссям так і стояла нерухомо біля криниці, втупившись поглядом у голубе небо. І малий подумав: «Вона схожа на мою сестру. Я певен, що вона якраз саме складає вірші». Але коли дівчина тріпнула головою й рубонула рукою повітря, Тік зробив уже не такий ласкавий висновок: «Вона ніби трохи навіжена… або до неї вчепилася оса». А коли дівчина в білому, проходячи повз кам’яні східці, сказала дуже голосно і в’їдливо: «Які дурні розвідники в цьому місті!», Тік похолов і так й завмер із напіввідкритими вустами, неспроможний вимовити бодай слово. Він отямився за кілька хвилин і, щоб віддячити дівчині, показав їй услід язика, а потім додав погрозливо: «Ну стривай, розумако!»

Хтозна, яка думка майнула тоді в Тіковій голові. Але ж малий мав такі новини — ними й мертвого можна підняти з могили. А це, врешті-решт, означало перемогу.

Ось як випадок допоміг кирпатому хлопцеві з золотавим волоссям першим повідомити всіх про той незвичайний факт, що в місті з’явилася дівчина — чорнява, мрійлива, хитра, одягнута в дуже білу сукню.

2

2

Тікові потрібен спільник, і вже наступної миті він міркував, кому можна довіритися. Дан. Це вибір вимушений, бо Тік сьогодні вранці посварився із сестрою через квіти; тобто він без дозволу Марії зірвав у садку найкращі квіти, щоб поповнити свій небачений гербарій. З Урсу він не сварився, але не знав, де його шукати, бо той щоранку потай тренувався десь далеко на березі річки.

Дан зранку читав у затінку старого горіха за хатою. Тік знайшов його, засунув руки в кишені і, статечно кахикнувши, кілька разів пройшовся перед ним туди-сюди. Але Дан настільки захопився читанням, що лише з гречності глянув на гостя. Малий вирішив удатися до іншого способу. І сказав голосно, ніби сам до себе: