Теоретик влаштувався біля відчинених дверець, учитель з протилежного боку висунув голову у вікно. Вони пильно роздивлялися навколо, запитували зустрічних. Ніхто не знаходив килимка.

Над околицею селища їм пощастило: хлопчак, задерши голову, повідомив, що в сусідів зник гусак. Кримов опустив літальний апарат на талий сніг.

— При чому тут гусак? — не розумів Синиця.

— Пропажа гусака — подія, — пояснив Кримов.

Хлопчак охоче повідомив, що гусак був підступним досвідченим забіякою, нападав на всіх іззаду й наганяв страх на сусідні двори.

Хазяїн гусака — високий міцний дід — підозріло глянув на гостей.

— З ким маю честь?

— Ми з цирку, — сказав Кримов. — Хочемо глянути на вашого гусака.

Дід скупо посміхнувся.

— Для цирку годиться. Хоробрий птах. Але показати гусака не можу. Втік, проклятий.

— Куди ж подівся?

Дід розповів, як він почув шум крил, вирішив, що гусак знову затіяв бійку, й вийшов з дому. Гусак, шалено лопочучи крильми, летів вертикально вгору, а в дзьобі тримав щось блискуче. Так і полетів з бляшаною тарілкою. Очманів, видно, від весняного сонця.

— Зайдіть пізніше, — запропонував дід. — Повернеться — покажу.

Кримов і Синиця переглянулися.

— А він повернеться? — недовірливо запитав учитель.

— Неодмінно повернеться. З тарілкою у дзьобі, — обіцяв хазяїн гусака.

— Невже не випустить? — примружився Кримов. — Не може бути.

Дід навіть образився.

— Та хіба ж я не знаю свого птаха? Що йому подобається, нізащо не випустить.

А хлопчик підтвердив: