— Тим краще. Викликайте!

— Я не можу відмінити розпорядження вчителя, не поговоривши з ним, — усміхнувся Григорій Михайлович і раптом побачив освітлений екран, який показував порожній сонячний коридор, пальта на вішалках, відчинені двері школи.

Директор оглянув екран, простягнув руку новому вчителеві.

— Спасибі за нововведення, Електронику. Справді учні пропустили дуже важливий урок. — І він звернувся до притихлої компанії: — Послухаємо Електроника!

Директор, Сироїжкін та Свєтлова сіли за парти, а Електроник підійшов до екрана. Він підключився до інституту й розповів, як тут народжуються нові електронні машини. Глядачі побачили вчених та інженерів у білих халатах. В одній з груп майнуло обличчя Громова. Професор оглянувся на камеру, відійшов від колег.

— Як іде урок, товаришу вчитель? — запитав він Електроника.

— Урок іде добре, — доповів учень.

— Вибач, що відриваю, — сказав Громов. — У мене до тебе є прохання. Завтра в нашому місті відкривається важлива виставка, інститут доручає тобі працювати на ній. А втім, — поправився Громов, — це не зовсім точне слово — «виставка». Просто приїжджають кібери, чи роботи, як їх називають у багатьох країнах, демонструвати свої здібності. Такі самі електронні механізми, як і ти. Докладніше дізнаєшся в інформаційному центрі. Ти згоден?

— Я згоден, — сказав Електроник.

— Можеш запросити свій клас на відкриття, — запропонував професор. — Так би мовити, наочний урок. Якщо, звичайно, дирекція не заперечуватиме.

— Директор тут, слухає урок за партою, — простодушно сказав Електроник.

— Я вважаю, що пропозиція Геля Івановича цікава, — озвався з першої парти директор.

— Григорій Іванович згоден, — передав Електроник Громову.

— В такому разі я даю заявку на восьмий «Б». — І Громов повернувся на робоче місце.

Електроник глянув на годинник, вмить переключив екран. Тепер на ньому з’явилась якась могутня рогата тварина.

— Виставка досягнень народного господарства, — пояснив Електроник. — Зараз ви побачите доказ останнього досліду восьмого «Б».

Тварина височіла над натовпом, як могутній стародавній мамонт. Раптом вона закинула голову, відірвала кілька гілок з верхівки тополі й повільно почала рухати щелепами.

— Невже це корова? — зацікавлено сказав директор. — Ніколи в житті не думав, що є такі гіганти!..

— Винахід Віктора Смирнова, — підтвердив новий учитель. — Бачите, саме він стоїть біля корови. А поряд — його батько…