Тополині гілки, видно, викликали страшенний апетит.

Надія втягнула чорними ніздрями повітря, гучно зітхнула, ніби виражаючи свій жаль, і, нагнувши голову, схопила міцними зубами фанерний лоток з пиріжками. Продавець підскочив на місці й, почувши тріск фанери, метнувся убік, а корова немов легку пушинку підхопила вже лоток з морозивом.

Натовп захвилювався. Директор запитально дивився на Віктора. Винахідник сміливо підійшов, узявся за кінець вірьовки.

— Спокійно, Надіє, — сказав він. — Я розумію, що ти хочеш їсти.

Роги застигли в чеканні.

— Чи не можна трохи кукурудзяних пластівців? — голосно запитав Віктор. — Або сіна…

— Сіна! Сіна! — закричав директор так, немов від цих слів залежало все його життя.

Невдовзі маленький трактор привіз на площу платформу з тюками сіна.

Надія неквапливо заходилася снідати.

Хтось торкнув Віктора за плече. Він обернувся і зрадів, побачивши батька:

— Що ти тут робиш?

Інженер Смирнов помахав блокнотом.

— Раз у твоєї Надії такий апетит, доведеться для неї конструювати годівницю, — пояснив батько й простягнув блокнот. — Я тут придумав дещо… — зніяковіло сказав він. — І взагалі, — провадив далі Смирнов-старший упевненіше, — я тобі давно казав, що така корова потребує індустріальних методів виховання…

Потроху Надія влаштовувалася на новому місці. їй виділили простору вільну вольєру, призначену для зубрів, акуратно склали тюки сіна, висипали кілька мішків кукурудзяних пластівців у великий ящик. Віктор прискіпливо оглянув вольєр і лишився задоволений.

«Мабуть, якщо для неї й робити дах, то тільки розсувний, — міркував Віктор, — Треба сказати батькові. Цікаво, до яких розмірів вона ростиме?» Він попросив дозволу в директора навідувати Надію: треба було продовжувати дослід.

Директор широким жестом обвів вольєру, відповів, що віднині це його, Смирнова, кабінет, лабораторія, дім — як він тільки захоче. Тут буде все упорядковано, виходячи з особливостей піддослідної тварини, встановлено необхідне обладнання. Помічниками в молодого вченого будуть троє фахівців і робітники.

— Я хочу й далі спостерігати за Надією, — сказав Віктор знайомому біологові. І пояснив: — Вона наполовину земна, наполовину юпітеріанська… Я можу подати вам усі докази після того, як зустрінуся з Електроником і доведу дослід до кінця.

Біолог кивав головою, нічого не розуміючи в цьому поясненні. Проте живий експонат був перед ним. Потрібно буде виконати незвичайну роботу.

Електроник зацікавлено вислухав Віктора Смирнова, який викликав його по телефону. Він сказав, що чекає поради від Рессі: адже той знає, як поводитися з тваринами Юпітера.