— Добре, — сказав сержант. — Будете іти за мною. По місту не так просто її провести. — І нагнувся до восьмикласника: — А як звати?

— Мене? Смирнов Віктор.

— Дуже приємно, — усміхнувся сержант. — А її?

— Надія, — несподівано для себе сказав Смирнов.

Ім’я винаходові було дано.

— Надя, значить, — широко усміхнувся сержант.

— Не в тому розумінні, — поправив винахідник. — Це моя надія. — Більше він нічого не став пояснювати.

— Ясно. — Сержант знову перейшов на офіційний тон. — Яка висота?

— Висота чого? — не зрозумів Віктор.

— До кінчика рога, — пояснив міліціонер. — Мости, дроти й інше мають допустиму висоту.

— Не знаю, не міряв.

— Будемо рухатися якомога обережніше, — попередив сержант і викликав по рації другого мотоцикліста.

В супроводі почесного ескорту експонат просувався до виставки. Слід зазначити, що гігантська тварина ні разу не зупинилася перед червоним світлом; потоки машин і пішоходів, трамваї та тролейбуси — всі давали дорогу Надії. Пішоходи розглядали поважну корову на значній відстані. Пасажири липли до шибок. Діти верещали від захоплення, спостерігаючи, як коров’ячі роги мало не зачіпають тролейбусних дротів.

На виставці чергові заздалегідь відчинили головні ворота: видно, й тут спрацювала міліцейська рація. В супроводі великої юрби цікавих хлопчик з коровою слідом за мотоциклом попрямував до павільйону «Тваринництво».

Він не помітив, як до натовпу вболівальників приєднався його батько. Віктор був в чудовому настрої і насвистував пісеньку того самого парубійка: «Люблю тебе, гарненька…» Біля павільйону з різьбленими вежками Віктор припнув Надію до стовбура дерева й подякував сержантам за допомогу. Натовп розмістився біля павільйону півколом, обговорюючи незвичайні дані тварини. Навіть продавці позалишали свої лотки з пиріжками й морозивом — які вже тут покупці!

Директор павільйону потиснув Вікторові руку, привітав його з рекордним екземпляром, заздалегідь пообіцявши медаль виставки. Потім він заклопотано обійшов корову, прикидаючи на око розміри.

Віктор торжествував: «Тепер не відкрутитеся… Он скільки свідків…»

Він зазначив про себе, що появився заповзятливий фотограф, який знімав його Надію з різних точок.

— Але де я візьму приміщення для такого експонату? — сказав директор, повернувшись до Віктора. — В мене немає вільної території. Адже їй потрібно…

Він не встиг закінчити фразу, так і закляк з відкритим ротом, бо корова несподівано відкусила вершечок тополі й захрумтіла гілками. Тиша стояла така, що хрумкіт було чути на всій площі. Цієї хвилини й підключився до телекамери на виставці Електроник.