Потім Електроник поговорив з директором й оголосив, що завтра урок відбудеться на виставці кіберів.

— Прошу тільки, щоб урок вів Таратар, — сказав Електроник директорові. — Завтра в мене інша робота. І потім… ви бачите. — Він показав на порожній клас і, після того як директор кивнув, увімкнув свої мікрофони. — Щоб усі були без запізнення! — пояснив новий Таратар.

Дванадцяте квітня ПЛАТОН, ЕПІКАК ТА ІНШІ

Дванадцяте квітня

ПЛАТОН, ЕПІКАК ТА ІНШІ

На Виставці досягнень народного господарства восьмий «Б» на чолі з Таратаром пройшов разом з іншими гостями до павільйону «Електроніка».

До сріблястої будівлі з алюмінію та скла вела алея з прапорами країн, які брали участь в міжнародному огляді електронних помічників людини. На алеї лунала різноголоса мова. Гості по-різному називали учасників сьогоднішньої виставки — комп’ютерами, електронно-обчислювальними машинами, кіберами, роботами, навіть «бляшаними Майклами», але всі ці системи були електронними конструкціями, винайденими людьми.

Восьмикласники зраділи, зустрівши свого товариша біля входу.

Електроник роздав їм пам’ятні значки із зображенням земної кулі, оперезаної стрічкою цифр. Сергій устиг шепнути приятелеві, що він зобразив би на значку Електроника.

— Як ти, справляєшся? — тривожно запитав Сергій.

— Справляюся, — відповів Електроник. На його куртці був знак працівника виставки.

Учні ввійшли в павільйон і побачили знамениту машину «Космос», що світилася в напівтемряві, точніше — частину цієї машини, бо сама машина складалася з багатьох блоків, установлених в різних приміщеннях і зв’язаних між собою телефонною мережею.

На фоні зоряного неба рухалися світлі цятки станцій, супутників, кораблів, стартували й сідали ракети на далеких планетах. Земля провадила переговори з космічними базами, з міжпланетними мандрівниками; вся інформація надходила до небесного диспетчера — «Космосу». Ця машина належала десяти дружнім країнам, які спільно освоювали космос, але іноді її порадами користувалися й інші країни. Зовсім недавно, коли корабель, що летів на Марс, утратив зв’язок із своєю базою і збився з курсу, його посадив на планету саме «Космос». У товстому вахтовому журналі, який лежав на пульті машини, особливі заслуги її були відзначені всім світом.

Ескалатори невтомно переносили відвідувачів у величезний, із скляним дахом, схожий на космопорт зал. Він був наповнений людьми й механізмами.

Серед гостей проворно снували учасники виставки — на коліщатках, павукоподібних лапах і просто по-людськи — хто як звик рухатися, перекидалися репліками, відповідали на запитання і поводилися дуже невимушено; на грудях кожного учасника, чи то він був у залізному футлярі, в дзеркалах екранів чи в костюмі модного покрою, висіла табличка з ім’ям та назвою фірми-виробника. На емблемі виставки в центрі залу постійно змінювалося велике число, яке обвивало, немов шлейф летючої комети, земну кулю.