У босяків є для цього гарний вираз «понти дорожчі за гроші». До слова. ПС-1 хоч і був першим штучним супутником Землі, але не був першим штучним об’єктом у космосі. Ця честь належить німецькій ракеті ФАУ-2, яка у 1944 році здійснила перший в історії людства космічний політ, піднявшись на висоту 188 кілометрів з набором приладів на борту.

 Підсумовуючи цю главу, можна сказати, що радянські космічні програми були такими собі проєктами «хрущовок». Але якщо квартири були хоч і невеличким, але кроком до прогресу, то космічні авантюри ледь не стали кроком у безодню.

ГЛАВА ДВАДЦЯТЬ ВОСЬМА.

ГЛАВА ДВАДЦЯТЬ ВОСЬМА.

ЯК ХРУЩОВ «ПІШОВ НА ДНО» І ЛЕДЬ ПІВСВІТУ ЗА СОБОЮ НЕ ПОТЯГНУВ

У СРСР партійні чиновники завжди гнулися перед вождями. Перед Микитою Хрущовим теж. До певного часу. Але Хрущов не Сталін. Сталіна боялися, тому роздмухували його культ особистості. Він це дозволяв задля укріплення своєї влади, але знав реальну ціну славослов’ю. Хрущова не боялися, але в силу специфічної психології він сам роздмухував культ власної особистості. І невдовзі відчув себе непогрішним, а свої ідеї – геніальними.

Як результат – цілковитий розвал сільського господарства, проблеми в економіці та хаос в державному управлінні. У 1964 році в країні не стало хліба. Вгативши мільярди у цілину, довелося вдатися до закупок зерна за кордоном.

Замкнувши на собі вирішення ключових питань в економіці, Микита Сергійович проводив у закордонних поїздках більше часу, ніж в країні. І ніхто не знав, які прожекти він привезе з чергового вояжу. «КДБ повідомляло до Президії ЦК КПРС про значне поширення образливих написів, листівок на адресу «одного з керівників партії і держави»: за перші шість місяців 1962 року було зафіксовано 7 705 листівок та анонімних листів антирадянського змісту, виготовлених 2 522 авторами, що вдвічі більше, ніж за той же період 1961 р.» [196].

Невдоволення зростало знизу і аж до вищих партійних та державних чиновницьких кіл. Усе частіше невдоволення спалахувало бунтами. Про Новочеркаський розстріл ми уже згадували – 31 травня 1962 р. у СРСР «на прохання трудящих», які дізналися з газети «Правда», наскільки неймовірно зріс їхній добробут, було підвищено споживчі ціни: на молоко (з 18 коп. до 24 коп. за літр), вершкове масло (з 2 крб. 50 коп. до 3 крб. 50 коп.), м’ясо (з 1 крб. 80 коп. до 2 крб. 20 коп.). А за три місяці до цього на третину підвищено норми виробітку для працівників.

Виник стихійний страйк, який переріс у бунт після того, як генеральний директор електровозобудівного заводу комуніст Борис Курочкін на претензії робітників пихато відповів: «Немає грошей на пиріжки з м’ясом – їжте з лівером». Бунт придушили. У нас це вміють. Ціною 24 життів, зокрема й дитячих та кількох десятків поранених.