Але будь-яка розумна людина знає, що ні у Маркса, ні у Плеханова, ні у Леніна немає такої штуки, як «розвинений соціалізм». І не було. Розумним людям не треба пояснювати, що в СРСР і «нерозвиненого» соціалізму не було. Що режим в СРСР був чим завгодно, тільки не соціалізмом.

Дехто з дослідників (Сергій Кара-Мурза та ін.) характеризують суспільно-економічний лад в СРСР як неофеодалізм, який об’єднує насильницькі методи феодалізму з капіталістичною експлуатацією. Лише в якості експлуататора виступає не людина, а держава.

Для нього характерні позаекономічний примус, насильницьке насадження влади, розрив зовнішньоекономічних зв’язків, перехід влади до органів насильства і принуки. Начебто все правильно. Проте феодалізм (нехай навіть і з префіксом «нео») майже не знає соціальних ліфтів. За феодалізму діти холопів завжди будуть холопами і ніколи – князями. В СРСР такі ліфти все ж існували. Сам Ленін вважав радянську систему «державно-капіталістичною монополією», в силу власної тупості не розуміючи всієї абсурдності цього визначення, адже в СРСР була відсутня головна риса капіталізму – конкуренція на ринку товарів, послуг та праці. У капіталістичних країнах можуть існувати окремі монополії (та й то як виняток), але ціла держава як монополія та ще й капіталістична – абсурд. Деякі соціологи вважають радянську модель одним із видів азійського способу виробництва.

У 1957 році вийшло фундаментальне дослідження колишнього німецького комуніста Карла Августа Віттфоґеля «Східний деспотизм: порівняльне дослідження тоталітарної влади».

Автор виділяє такі основні його ознаки:

– відсутність приватної власності на землю;

– абсолютна влада державної бюрократії, що керується із центру;

– відсутність ринкової конкуренції, приватної власності і соціальних

класів;

– абсолютна влада правителя, який очолює бюрократичну систему.

Лише в Харкові на «танковому кладовищі» знайшли свій останній прихисток сотні колись грізних бойових машин.

І тут начебто все правильно. Та знову є «але». Якою б великою не була влада Генерального секретаря ЦК КПРС – вона в СРСР все ж не була абсолютною. Ні формально, ні юридично. Навіть Сталін змушений був рахуватися зі своїм оточенням, а в останні роки навіть ділити з ним владу. Та й із відсутністю в СРСР соціальних класів можна посперечатися, адже партійно-державна номенклатура, ота державна бюрократія станом на 70-і роки уже виглядала як цілком окрема суспільна верства. Радянська «номенклатура» була ближче до феодальної знаті на чолі з генсеком-імператором; мала власні закриті санаторії-дачі-лікарні, доступу до яких не мали «простолюдини». Це було трохи схоже на те, як колись деякі напої та страви простолюдинам вживати заборонялося. А от якщо об’єднати обидва визначення?