От, якщо ви не знали, скільки м’яса в УРСР на душу населення вироблялося у тому таки 1975 році – доповідаю: 57 кілограмів (156 гр. на добу) це з «рогами й копитами»; птиці – 13,7 кг (3,7 грами на добу). Яєчню з двох яєць пересічний українець міг собі дозволити лише раз на три дні і то теоретично, бо значна частка яєць йшла на різні інші речі – від майонезів до здоби, а ще на яєчний порошок у держрезерви, бо раптом війна: «…приріст продукції аграрного сектора економіки становив щорічно 1,5%, а в роки одинадцятої п’ятирічки – лише 0,47%» [205]. Нагадаю, що 11 п’ятирічка зачепила пізнього Брежнєва та закінчилася на Андропові. Не краща ситуація була і у промисловості.

Вона мала один невеличкий недолік: низьку автоматизацію й механізацію. «В умовах науково-технічної революції близько 40% промислових робітників працювали вручну. В будівництві таких було ще більше – 60%. Хронічний дефіцит робочої сили намагалися компенсувати широким залученням у виробництво ув’язнених» (там само).

Як наслідок – низька продуктивність праці. Це призводило до все більшого розриву в оплаті праці між СРСР та капіталістичними країнами, про що ми вже згадували. І скільки б не розповідали з телевізора про намолоти і надої; про чергові висоти, що їх подолав радянський народ під мудрим керівництвом Комуністичної партії, поділ цього народу на сорти, себто чотири категорії постачання, встановлені ще у 1932 році нікуди не подівся. Подекуди прірва між громадянами однієї і тієї ж країни ставала ще глибшою.

Бували випадки, коли місто було поділено на категорії і на правому березі річки, наприклад, закрита зона «атомграду», постачалася за особливою категорією, а на лівому панувала третя категорія, за якої народ ковбаси або навіть м’яса в магазинах роками не бачив. Чи боролися з цим неподобством комуністи на шостому десятку років з моменту великої пролетарської революції, коли неписьменні люмпени, нацьковані агітаторами-горлопанами, кинулися «грабувати награбоване», а потім стали на криву стежку до комунізму? Звичайно. Оскільки намолотів не вистачало, а колгоспні корови давали молока стільки ж, як у гарної господині коза, було вигадано маніпуляції зі знаменитими ДСТУ (рос. ГОСТ), за якими мала випускатися уся продукція. І ці ГОСТи змінювали щорічно, а іноді й двічі на рік –залежно від намолотів і надоїв.

До кожного з них додавалися примітки, у яких скрупульозно перераховувалися замінники одних інгредієнтів на інші. Наприклад, у ковбасі замість жилованого м’яса дозволялося використання (ви вже вибачте за подробиці – відкладіть на хвилину бутерброд, якщо ви зараз підкріплюєтеся) виварки копит, сечових міхурів, коров’ячу пряму кишку та мелені кістки. Ось вам «ковбасний» ГОСТ 23670-79: «У ковбасах окремій, окремій баранячій, свинячій, столовій, московській, чайній допускається заміна 2 кг яловичини або свинини на 2 кг крохмалю картопляного або борошна пшеничного» [206].