Прибиральниця – не технолог, прибиральницю завжди нову можна взяти. Чому я упевнений, що так і було? Бо в нашому радгоспі, де я виріс і навіть трохи встиг попрацювати, така само система була. Томати на полях збирати треба. Це у клятій капіталістичній Іспанії цю роботу виконуує спеціальний комбайн – збирає, сортує і в ящики вкладає. А в СРСР це робили вручну. Сезонні робітники, переважно жінки – т. з. ланки. Зарплата у них – 2 рублі двадцять копійок. Якраз на кілограм «Лікарської» з копит і сечових міхурів. Але не за гроші вони йшли сюди працювати. Кожна приїздила на роботу з відром, яке везла додому наповнене відбірними томатами. І так щодня. Частину собі, частину кумі (яка розплачувалася винесеною з м’ясокомбінату ковбасою), частину – на продаж.
Це банальна крадіжка. Але керівництво радгоспу на неї очі заплющує. Бо іншого заохочення для того, аби жінка під сонцем на полі вісім годин рачкувала, немає. Не можна більш ніж 2 рублі двадцять копійок платити – за це посадять.
Бригадири стежили лише за тим, аби ніхто не нахабнів і не брав два відра. І якщо раптом суворі хлопці з відділу боротьби із розкраданням соціалістичної власності влаштовували засідку на дорозі з села – жінок або попереджали, або з хлопцями домовлялися – хапати лише тих, хто «взяв» понад дозволене.
Так працювала система. На цій системі з другої половини 60-х років почала формуватися особлива каста, яких називали «цеховиками». Сутність цього феномену в тому, що на тих таки державних підприємствах на «зекономленій сировині» підпільно вироблялася продукція, яка реалізовувалася через неофіційні торгівельні структури. Та й через офіційні теж. Підпільні підприємці існували в СРСР і раніше – ми уже про них згадували. Але розквітнули вони саме після реформ Косигіна і згодом. Народ почав отримувати трохи вищу зарплатню. Почали платити (хоч і мізер) колгоспникам. Відповідно, збільшився попит на товари широкого вжитку, а отже склався їх дефіцит. І тут на «допомогу» приходили підпільні підприємці й торгівці. Але не ними єдиними.
Маса зловживань відбувалася й у народному господарстві на усіх рівнях від виробництва до магазину. У колгоспі розбовтували водою молоко. А щоб молокозавод його прийняв – «підмазували» директора. Молокозавод виробляв з цього розбавленого молока вершкове масло, перевищуючи норму вмісту пальмової олії лише на 2-3%, але за умови виробництва десятків тонн продукції виходило непогано. І знову «підмазувалося» начальство та контролюючі органи. І так знизу догори. Аж до самих міністерств та ЦК КПРС. Ось сидить чиновник. Від нього залежить розподіл автомобілів ВАЗ-2101 «Жигулі». Саме навесні 1970 року новий автозавод у Тольятті дав перші автомобілі. Він може вам дати білу машину, а може зелену. А вам червону хочеться. Нема проблем – «домовимося». І хіба це порушення закону – догодити гарній людині кольором, простежити, щоб усі інструменти і «запаска» були у наявності і щоб без подряпин? Але підійти до нього можна лише через знайомого. Це називалося «блат». Та ж корупція, лише у профіль. Або треба гарної ковбаски на презент лікарю, який робитиме операцію вашій дружині.