В СРСР депутатів з числа доярок-«трохтисячниць» і шахтарів- «стаханівців» до контролю над воєнним бюджетом не допускали. Якщо вони там за щось і голосували – то лише «в цілому» та «одноголосно». Все було засекречено, а громадянина, який забажав дізнатися, скільки ж в СРСР танків і скільки коштів на них витрачено, було би звинувачено у шпигунстві на користь розвідки Уругваю та відправлено на 15 років баланду хлебтати. В умовах абсолютної безконтрольності з боку суспільства численні впливові радянські чиновники максимально просували кількість замовлень. Ті ж танки клепалися не по 100-200 на рік, як в США, а тисячами. Держава замовляла ті танки на власних заводах. Коли вже в часи перебудови і гласності хтось із журналістів спитав одного з радянських генералів, навіщо було будувати стільки танків, той відповів по-сократівськи – теж запитанням: а що, ми мали закрити танкові заводи й викинути людей на вулицю?

В США так і робилося: «Крайслер», якщо не мав замовлень, консервував свій завод, а робітників або перекидав на інше виробництво, або на біржу праці, а ринок звільнену робочу силу перерозподіляв. Радянська система була побудована інакше і за цим принципом діяти не могла. В СРСР навіть бірж праці не існувало – останню закрили ще 13 березня 1930 року й оголосили, що в СРСР безробіття «переможено».

Як результат, наприкінці 70-х років ХХ століття за бурхливої діяльності Дмитра Федоровича Устинова та інших керівників ВПК, які успішно використовували Брежнєва, підтримуючи його у протистоянні з Косигіним, склалося становище, про яке британський історик, спеціаліст по Холодній війні, професор Стенфордського університету Девід Холлуей висловився образно – в СРСР немає військово-промислового комплексу – він сам ним і є. Існує такий закон: держава не може витрачати на воєнні потреби більш ніж 5% об’єму внутрішнього валового продукту. В іншому випадку економіка і фінанси не витримують, починаються стагнація та падіння. Чим більше відсотків «зашкалює» за показник 5 процентів – тим крутіше піке. Аж до переходу у штопор. «Метастази мілітаризму вразили владні структури, держапарат, науку, економіку країни. Пошлюся на те, що 83% вчених і технологів займалися військовою і парамілітарною тематикою.

Більше чверті ВВП Радянського Союзу поглинав ненаситний Молох. Експерти відкритим текстом намагалися переконувати можновладців: ми займаємося самоїдством, обслуговуванням доктрини США, націленої на доведення нашої країни до економічного і соціального колапсу» [211].

Це вже не просто якийсь «експерт» писав. Валентин Михайлович Фалін – колишній радянський дипломат, референт Хрущова і Громика, у 1976-1986 роках член Центральної ревізійної комісій ЦК КПРС, а пізніше кандидат і член ЦК КПРС. Він та інші бачили, до чого йде. Він недаремно згадав про доктрину США. Була така, спрямована на виснаження СРСР. Частиною її стала СОІ – «Стратегічна оборонна ініціатива», що її оголосив президент США у 1983 році. То був величезний обман, як кажуть, «фейк», який змусив СРСР вкласти гігантські кошти у розробку – як висловився радянський академік Кокошин – «асиметричної відповіді». Фалін наводить аргументи академіка Андрія Дмитровича Сахарова та його колег: «А. Д. Сахаров взагалі пропонував не обслуговувати вашингтонську стратегію розорення Радянського Союзу гонкою озброєнь. Він виступав за розміщення уздовж Атлантичного і Тихоокеанського узбережжя США ядерних зарядів по 100 мегатонн кожен.