Якби жінка не  працювала – проблем би не було. Проте мало хто з радянських чоловіків, з огляду на рівень їхньої зарплатні, міг гідно утримувати дружину та дітей, тому жінки змушені були йти на роботу і перукарня перетворювалася на проблему. По магазинах замість роботи люди теж бігали не від гарного життя: в країні суцільний дефіцит товарів, щось «викидали» на прилавки саме вдень і до вечора туалетний папір, курей та костомахи, що їх називали «м’ясом», розбирали.

Якби товару було вдосталь – не було би проблеми із «прогулами». Або лазня. Тим, хто ловив нещасних мужиків, не зрозуміти їхніх проблем: у той час купа народу не мала ванних удома. Добре, якщо на роботі є душова, а якщо ні? Тому й бігали у лазню у робочий час, бо на вихідні не протовпишся. Комусь ці мої розповіді можуть видатися дрібницями, не вартими згадки у книзі.

Та насправді усе складається з подібних дрібниць, як годинник з мікроскопічних деталей. Якщо вони усі виготовлені як слід і правильно зібрані – маємо єдиний чіткий механізм. Якщо ж вони браковані й стулені сяк-так, то такий годинник краще на металобрухт здати. Тому походи міліцейських патрулів по громадських лазнях були для Радянського Союзу початку 80-х наче мертвому припарка. Системні внутрішні проблеми множилися на проблеми зовнішні. Афганська авантюра коштувала СРСР дуже дорого, у прямому й переносному значенні. Щорічно на цю війну та супутні з нею витрати з державного бюджету витікало від 2 до 3 мільярдів рублів. Поки трималися високі ціни на нафту, держава ще могла собі дозволити такі витрати. Свого піку вартість нафти сягнула на 1 січня 1981 року – 37,1 долари за барель.

Далі почалося падіння:

1982 рік – 33,57;

1983 рік – 29,31;

1984 рік – 28,88.

На момент приходу до влади останнього генерального секретаря ЦК КПРС М. С. Горбачова (1986 рік) нафта вже коштувала 13,93 долари. І паралельно з цим процесом почалося зростання зовнішнього боргу.

Якщо у 1982 році він складав 5 мільярдів доларів, то «…у 1984 році зовнішній борг СРСР виріс до 15 мільярдів доларів, тобто відразу втричі. Через 2 роки він роздувся до 30 мільярдів, а до 1989 му – до 50 мільярдів доларів. До кінця життя радянської держави зобов’язання Москви перед зарубіжними кредиторами досягли 100 мільярдів доларів» [233].

Гонка озброєнь, в т. ч. космічні військові програми, мов важезне ковадло, давили на груди радянській економіці, не даючи дихати. Але саме Андропов з Устиновим та «містером “ні”» – Андрієм Громиком були винуватцями того, що зрештою президент США Рональд Рейган 8 березня 1983 року оголосив СССР «імперією зла», після чого анонсував програму «Стратегічної оборонної ініціативи», які вкупі з обвалом цін на нафту протягом трьох наступних років добили СРСР так, що Горбачов помчав у Рейк’явік. У 1979 році ця «трійця» спровокувала кризу не лише вторгненням у Афганістан, але й заміною ракет Р-12 та Р-14, націлених на Європу, більш новими РСД-10.