Передусім згадують знамениту «Бавовняну», або «Узбецьку» справу. За нею було викрито цілу мафію, що займалася приписками в царині вирощування та переробки бавовни. Кажуть, найбільший прибуток у кримінальному світі дають наркотики. Це не так. Найбільший прибуток радянським чиновникам давало «біле золото», себто, його… відсутність.

Мільйони тонн бавовни, яку начебто виростили і переробили, існували лише на папері. В результаті махінацій радянська «бавовняна мафія» поклала до своїх кишень чотири мільярди рублів. А Андропов узяв і мафію цю викрив і викорінив. Більш ніж 4 тисячі осіб було засуджено на різні терміни ув’язнення, серед який Перший секретар ЦК КП УзРСР, голова Ради міністрів УзРСР, сім перших секретарів обкомів, члени ЦК КПРС, вісім генералів міліції – аж до міністра внутрішніх справ СРСР. Масштаби!

Але це лише красива обгортка. А сама цукерка не така вже й смачна. Йдеться про те, що «бавовняну мафію» ніколи б не було викрито, якби не особисті шкурні інтереси Андропова. Ставши генсеком, він, як було заведено, почав «чистити» владу від друзів та наближених покійного Брежнєва, а заразом і близького до нього Черненка, аби послабити останнього. Замість «вичищених» Юрій Володимирович садив у високі кабінети власних блюдолизів.

«Бавовняну справу» Андропов розпочав, копаючи під клан старого брежнєвського друга – Першого секретаря ЦК КП УзРСР Шарафа Рашидова. Той помер ще до запланованого арешту, проте решта його оточення на місці та друзі в Москві залишилися. От їх і «пов’язали». А «боротьба зі злочинністю» – то уже справа третя. Не вірите?

 Дивіться. Перший заступник голови Держплану СРСР, улюбленець Андропова Микола Рижков не міг не знати, що оті мільйони тонн бавовни є фікцією. Не міг не розуміти, що усієї площі Узбекистану, включно з горою Аделунга, футбольним полем стадіону «Пахтакор» та смарагдовою галявиною перед палацом Рашидова не вистачить, аби виростити таку кількість бавовни. І що тканини, яку мусили зробити з неї, не існує, а тому у шкарпетки доводиться додавати хімічні волокна, від чого вони смерділи не менше за Соломона Урицького. І голова Держплану, який був за сумісництвом ще й заступником голови Ради міністрів СРСР товариш Байбаков не міг про це не знати.

Але до обох сувора рука радянського закону чомусь не дотягнулася. Обидва увійшли до «ближнього кола» Андропова. Микола Никифорович Тарасов працював у Держплані заступником Байбакова з товарів легкої промисловості, а потім протягом двадцяти(!) років (1965-1985) міністром легкої промисловості. Член ЦК КПРС. Пішов собі спокійно на «заслужений відпочинок» у віці 74 років. Йому за службовими обов’язками належало знати, які фабрики і скільки переробили бавовни; які фабрики і скільки з тієї бавовни тканини зіткали. І скільки шкарпеток пошили. Знав чи не знав? Адже, принаймні щокварталу мав звітувати перед головою Ради міністрів товаришем Тихоновим.