Уже в лютому 1939 року дідусь Горбачова знову стає головою колгоспу і це піднімає перед нами завісу таємниці «давнього знайомства» Горбачова з Сусловим. Справа у тім, що саме у лютому 1939 року Михайла Суслова було призначено Першим секретарем Ставропільського крайкому. Упевнений: це не звичайний збіг у часі. Новопризначений секретар крайового комітету, звісно, почав «зачистки» старих кадрів. Справа йшла туго. Слово Горбачову: «У бесіді зі мною він згадував, що обстановка була вкрай важкою, а його перші кроки щодо виправлення помилок зустрічали опір частини кадрів. Конференція Кагановицького району міста Ставрополя прийняла рішення, яке оголошувало ворогами народу усе бюро крайкому на чолі з Сусловим» [234]. Якщо там було настільки гаряче, Суслов мав спиратися на когось. І дід Михайла Сергійовича цілком міг бути серед таких людей.

Знов-таки, нам майже невідомі деталі біографії товариша Гопкала, але звернімо увагу: у 1937 році його звинувачували у «троцькізмі». Для звичайного голови колгоспу і рядового партійця – надто сильно. Але якщо він входив до місцевої партійної еліти, наприклад, був членом бюро райкому або й трохи вище, цілком міг стати одним із наближених до Суслова та зберегти з ним зв’язки. Тоді знаходять пояснення й дивні кар’єрні стрибки молодого Михайла, починаючи з «трудового подвигу» і закінчуючи отриманням посади Першого секретаря Ставропільського крайкому партії.

Коли після зміщення з посад Хрущова восени 1964 року Перший секретар Ставропільського крайкому Федір Давидович Кулаков (у нього збиралися змовники) йшов на підвищення до Москви, він відрекомендував Горбачова своєму наступнику Леоніду Єфремову як «дуже перспективного працівника».

На той момент Михайло Сергійович уже «рулив» партійними кадрами краю на посаді завідувача партійними органами крайкому. Посада – на секундочку – дорівнювала посаді секретаря крайкому. Єфремову, як розповідають, він «не приглянувся». Ще б пак: він був «хрущовцем» і після падіння Микити Сергійовича Єфремова відправили з Москви до Ставрополя у «заслання», а Михайло Сергійович – людина Суслова та Кулакова, який був другом Брежнєва, за допомогою якого й став секретарем ЦК, а пізніше й Політбюро.

Новий голова крайкому намагався призупинити поступ Горбачова кар’єрними сходами, але марно. За його словами, того підтримували з Москви і вже у вересні 1966 року він стає Першим секретарем Ставропольського міськкому партії. Не проходить і двох років, як Горбачов – Другий секретар Ставропольського крайкому (відповідальний за ідеологію та негласний «смотрящій» за першим секретарем), а ще через півтора року посуває Єфремова і 10 квітня 1970 року стає Першим секретарем Ставропольського крайкому КПРС. Для 39-річної людини, якщо хто розуміє реалії тих часів – це хоч і не карколомний, але все ж стрімкий злет. На цій посаді Горбачов зарекомендував себе як кричуще непрофесійний, ні на що не здатний, окрім «показухи», кар’єрист. Уже в ті часи він виявив головну свою якість – авантюризм. Прагнув підняти тваринництво. Набудував тваринницьких комплексів і кинув.