Звісно, партійні бонзи та чиновники не постраждали – у них, як тоді висловлювалися, «усе було схоплено». А народ втратив і дехто відчутно. Минуло трохи більше 2 місяців і 2 травня 1991 року – свіжа новина: підняття цін на основні споживчі товари та послуги на 200-300% при тому, що оплата праці не зросла.

Усе це, звісно, популярності ні Павлову, ні Горбачову не додавало. Зате додавало популярності Борису Єльцину та його команді чергових «молодих реформаторів», які звинувачували «Горбі» в бездіяльності. Ці події стали чудовим стартовим майданчиком для Єльцина на виборах першого президента РРФСР. Тут треба дивитися хронологію. Аналіз дат подій – це перше, чим має володіти історик.

Тоді перед ним відкриваються дивовижні перспективи. Конфлікт на ґрунті боротьби за владу між Єльциним та Горбачовим почався з осені 1987 року і спочатку Михайло Сергійович вигравав. Єльцина було позбавлено усіх ключових посад. Він навіть був змушений принижуватися і каятися. Але от, вже будучи депутатом Верховної Ради СРСР, 4 березня 1990 року він обирається ще й депутатом Верховної Ради РРФСР від Свердловська. У оточенні «Горбі» миттєво розуміють, навіщо це – здавалося би другорядне – депутатство Борису Миколайовичу. Той мітив на посаду Голови Верховної Ради РРФСР. Сама собою вона не мала значення, але це створювало стартову позицію для його обрання президентом Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки, що робило Горбачова «весільним генералом» та упритул посувало СРСР до розпаду. Горбачов зробив крок у відповідь: через тиждень після обрання Єльцина депутатом, Горбачов на Третьому позачерговому з’їзді народних депутатів СРСР обрав себе на безальтернативній основі Президентом СРСР. Другим важливим кроком було проведення на з’їзді внесення поправок до Конституції СРСР, які скасовували однопартійну систему в СРСР та тезу про «керівну і спрямовуючу роль КПРС».

 Хтось спитає: а навіщо це Генеральному секретареві ЦК КПРС? Чи це не свідчення того, що «Горбі» таки був таємним антикомуністом? Дочекався слушного моменту і жахнув! Фактичне введення багатопартійності ставило на КПРС, котра себе давно й міцно скомпрометувала, хрест як на керівній силі уже в найближчій перспективі. Усе це так.

Але варто зауважити, що Горбачов у цьому випадку дочекався лише одного: він фактично перестав контролювати партію.

Вона на той момент розвалилася на фракції та угруповання. Ще би трохи і Михайло Сергійович залишився б на уламках, без влади. Навіть і тепер його обрання пройшло туго: за його кандидатуру проголосували лише 1 329 депутатів з двох тисяч (59,2%), проти – 495, майже кожен п’ятий. Ще 54 бюлетеня було зіпсовано, а 122 депутати взагалі відмовилися від голосування. 29 травня 1990 року Єльцина з третьої спроби після важкої боротьби обирають головою Верховної Ради РРФСР в піку ставленику Кремля Олександру Власову (535 голосів проти 467), а вже у червні посол США Джек Метлок спрямовує до Вашингтона цілком таємну доповідь, в якій уперше прогнозує можливість розпаду СРСР і ці події безумовно між собою пов’язані.