Для американців падіння СРСР також було шоком і драмою. Вони спочатку мріяли лише про те, аби завершити війну й прибрати радянську військову загрозу. Повторюю ще раз: на Заході до крижаного поту боялися нападу радянського блоку і ядерної війни, як бояться мавпи з гранатою. Тому там навіть не розглядали зміни політичного устрою в СРСР – були згодні на мінімум, на мирне співіснування без загроз.

Джек Метлок: «Ми казали радянським лідерам: «Припиняйте застосовувати силу у зовнішній політиці. Те, що ви робите у себе вдома – це ваша справа. Ми гадаємо, що радянська система не працює, але це ваші особисті проблеми. Ми – проти того, щоб система давила людей. Якщо ви зумієте змінити ці речі, то ми зможемо співпрацювати» (там само). Але реальність виявилася набагато кращою за найсміливіші прогнози та сподівання найбільших ненависників СРСР.

Навіть американцям не було відомо, наскільки все прогнило. Спочатку довелося визнавати поразку у війні, а потім виконувати інші вимоги Заходу. Капітуляція СРСР почалася наприкінці 1988 року, коли зрушився процес виведення радянських військ з Афганістану, а завершилася в жовтні 1989 року, коли керівництвом країни було офіційно оголошено про відмову від «доктрини Брежнєва», згідно з якою Москва залишала за собою право втручатися у внутрішні справи країн-сателітів, передусім, у Східній Європі.

Кінець 1989 року – це «парад революцій» та повалення де силою (як у Румунії), де безкровно (як у Чехословаччині) комуністичних режимів, на що СРСР не відреагував, фактично визнавши кінець міжнародної комуністичної системи та уникнувши претензій на контроль над іншими країнами.

Але ще перед цим почала тріщати й сама радянська імперія. З 1987-1988 року в СРСР почали розвиватися національно-визвольні рухи…

ГЛАВА ТРИДЦЯТЬ ШОСТА.

ГЛАВА ТРИДЦЯТЬ ШОСТА.

ОСТАННЯ, АБО FINITA LA TRAGOEDIA

У 1999 році на семінарі в Американському університеті в Туреччині М. С. Горбачов виступив із промовою, в якій зокрема оголосив, що протягом багатьох років був таким собі «Штірліцем» у зграї комуністів; бійцем-одинаком «невидимого фронту»: «Метою всього мого життя було знищення комунізму, нестерпної диктатури над людьми. Мене цілком підтримала моя дружина, яка зрозуміла необхідність цього навіть раніше, ніж я. Саме для досягнення цієї мети, я використовував своє становище в партії і країні. Саме тому моя дружина весь час підштовхувала мене до того, щоб я послідовно займав все більш і більш високе становище в країні» [247].

Серед своїх найближчих «соратників» у цьому питанні він називав Олександра Яковлева та Едуарда Шеварнадзе. Якщо вірити Горбачову, вони теж мріяли про повалення комуністичного ладу. Особливо Яковлев, котрого ще Андропов зробив директором Інституту світової економіки та міжнародних відносин, аби той проаналізував економічну ситуацію в СРСР і видав відповідні рекомендації.