27-29 лютого 1998 року в азербайджанському місті Сумгаїт сталися масові безлади на етнічній основі, причому безлади сплановані та спровоковані. Досі не відомо, хто за ними стояв. Є кілька версій: КДБ аби налякати вірмен, які саме виходили на акції протесту у Єревані та Степанакерті, вимагаючи передати Карабах Вірменії; якісь «противники Горбачова», аби дискредитувати реформи; ЦРУ разом з КДБ, аби розвалити СРСР.

Як на мене, на особливу увагу заслуговує думка Джорджа Сороса, який вважав, що за цими подіями стояв клан Гейдара Алієва. «Іs fecit cui prodest» – шукай кому вигідно, – стара латинська мудрість. Ми вже знаємо, що Алієв був другом Андропова і за його заступництва встановив в Азербайджані майже одноосібну владу, яка зберігалася і під час його роботи першим заступником Голови Ради Міністрів.

Але уже в 1987 році Горбачов його «з’їв», відправивши на пенсію й обрізавши щупальці Нахічеванському клану. Причому навіть з погрозами життю, які передавали Гейдару Алієву «доброзичливці». Тому ескалація насилля на Кавказі, з одного боку, била по місцевому керівництву, поставленому з Москви, а з іншого, розхитувала владу й авторитет самого Горбачова.

Звісно, і в столиці СРСР знаходилося багато таких, кому розростання конфліктів було на руку. А далі почалася ланцюгова реакція. Відверта неспроможність Горбачова, Чебрикова, Рижкова, Язова та інших «умиротворити» Азербайджан та Вірменію спровокувала інші численні конфлікти.

Молдова, Литва, Латвія, Естонія після того, як радянською владою під тиском Польщі було визнано наявність Пакту Молотова-Ріббентропа, оголосили про незаконність приєднання до СРСР. 11 березня 1990 року Литва стала першою республікою, яка оголосила про вихід з СРСР.

В Україні 8-9 вересня 1989 року за ініціативи націонал-комуністів та за участі дисидентів створено «Народний Рух України за перебудову». Ще раніше було створено Білоруський народний фронт. І нам ще можливо колись пощастить дізнатися, хто надавав підтримку відцентровим рухам з Москви. Але зрозуміло, що то був не Горбачов.

Криза настала 1991 року. Економічне становище СРСР стало таким, що довелося вчергове пограбувати народ. Власне, радянський народ комуністи грабували завжди. За 69 років історії країни відбулося 4 грошові реформи та відмова уряду відповідати перед громадянами за свої борги (облігації внутрішньої грошової позики).

Але хоч усі вони були несправедливими, найбільше запам’яталася «реформа», яку в народі охрестили «павлівською» –за прізвищем тодішнього Прем’єр-Міністра СРСР Валентина Павлова. Кілька місяців поспіль народу видавали зарплатню банкнотами по 50 та 100 рублів, а потім раптово (після божби Павлова, що реформи не буде) оголосили їх недійсними і дали лише три дні на обмін, ще й в обмежених обсягах і з наданням довідки про їх походження.