– Отак твориться, синку, чудо! – чомусь скрушно зітхнувши, сказала матінка.

Щоб завершити цю іконну тему, не можу не описати зворушливої сцени, коли матінка вдруге скликала до себе родину, прочуваючи смерть, бо після того першого разу слабшала все більше, відтак водяна хвороба почала посилюватися щоденно. Цього разу з’їхалися ми всі. Отож брата Івана Михайловича благословила, подарувавши йому образа Вознесіння, при цьому сказала:

– Хай тебе вознесе в своїх милосердях Господь Бог!

Братові Олександру вручила образа Спасителя, сказавши:

– Хай тебе спасе й помилує і збереже повсюдно!

Петру Михайловичу подала архангела Ратаїла, що веде Товію у пустелю, мовивши:

– Хай керує тобою архангел Ратаїл повсюди і нехай товаришить тобі, як Товію в пустелі.

Мене ж благословила образом Богородиці, що тримала дитину Ісуса на правій руці, зі словами:

– Хай благословить тебе Володарка своєю правицею у замислах твоїх!

Цей, здійснений нею обряд, на мою думку – ще одне свідчення, що матінка таки володіла особливою магією. Ми, за винятком Івана Михайловича, більшість часу пробували поза домом, але, виявляється, чудово нас прозирала, навіть подала, певним чином, кожному своєрідне пророцтво. Отож, знаючи схильність до шаленства й нестримний характер Івана Михайловича, побажала, щоб Бог його своїми милостями із вад його возніс. Брат Олександр ніколи не повернеться в рідний дім, бо угрунтував себе в чужій стороні, через це матінка побажала йому спасіння як блудному синові, котрий додому не повернеться, через що й було сказано це слово: "Повсюди". В Петрі провідчула пустелю в душі (згадаймо, як блукав по лісах і розстрілював Блуд), отож і доручила його архангелу Ратаїлу; мені ж подала поміч Богородиці в замислах моїх, отже ніби прочувала, що вдамся до цього писання, а поміч Богородиці в цьому ділі аж ніяк не зайва.

Про Константія Борозну всього я не розповів. Поки тривав отой безконечний судовий процес, він, зникнувши, тобто бувши прогнаний матінкою, не з’являвся на очі, що й порушило усталений лад, навіть магічну силу матінки, відтак змушена була замінити його сином, Іваном Михайловичем. Вперше Константій з’явився, коли матінка, сильно застудилася – про це оповів Іван Михайлович, – хоч брат сумнівався, що матінка захоче його бачити.

Він, Константій, однак наполіг, щоб їй про нього сповістили. Матінка захотіла його бачити, і колишній управитель посидів біля її ліжка, але в маєтку й біля матінки не залишився, очевидно, на те не було її волі. Вдруге з’явився, коли в матінки почалася водяна хвороба і так само кілька годин просидів біля її постелі; і цього разу матінка веліла його до себе закликати. Втретє прибув, коли ми всі з’їхалися на заклика матінчиного, але цього разу його не прийняла, він же, не виказуючи жодних почуттів, незворушно від’їхав. Але на похоронах матінки був присутній, хоча й стояв позад усіх. Його запрошено на заупокійну трапезу, але відмовився, пославшись на якусь причину. Після того у наших володіннях, як засвідчила Варвара, ніколи не з’являвся, ніколи не навідувався й на могилу матінки – де він і що з ним, невідомо, очевидно, помер, бо мав би бути вельми старий. Здається, той Константій належав до типу чоловіків, які назавжди залишаються вірні одному коханню. Він був управителем у матінки, коли батько мусив сидіти в Симбірській губернії, коли ж повернувся, був ним відісланий. Після ж смерті Михайла Петровича знову став у нас управителем, жив без власної родини, І це тривало до описаного судного випадку. Ясна річ, що матінка завжди тримала його на належній відстані, отож Константій задовольнявся платонічним коханням і самою можливістю бути поблизу своєї вибраниці – на таке рицарство, признаймося, здатні із нас, чоловіків, небагато. Ми ж, діти, ставлячись ревно до цього чоловіка, його не любили, кепкували з нього, бачили карикатурно його поставу, очевидячки, маючи певну рацію, адже коли б матінка вийшла свого часу за нього, то нас би на цьому світі не було, як, до речі, й цього писання – вона б відійшла до іншого роду. Однак тепер, дорослим, я розумію всю достойність, ба шляхетність цієї персони, адже саме Константій допомагав матінці утримуватися на ногах, бо без чоловіка під боком, як уже казав, вона ставала цілком безпорадна.