Таку таїну мала наша матінка, отже виходило, як бувало, коли сідала до свого повоза, якого цілком можна бачити символом її існування: сама в нього сісти не могла, підтримувати її мали не один, а два чоловіки, правда, законне право на неї і все, що з цього витікало, дістав один, батько наш, а другий служив тільки підпоркою, отакою патерицею, без якої не може обійтися той, котрий непевно тримається на землі, але хто може сказати, що палицю свою любить? Найдивніше в цій історії те, що Константія така роль цілком задовольняла. Можна зрозуміти й матінку, чому його прогнала: Константій, очевидно, як і сама, не був сильний у судових справах, оборонити й підперти господиню не мав сили, отже уподібнився до поламаної палиці-підпірки, а таку зазвичай просто викидають. Чи не зажорстоко тут учинила матінка? Очевидячки, ні, коли стати на її бік: якщо людина на палицю-підпірку спирається, має бути певна, що та витримає її тягаря. Так чинять і матки у бджолиному рої: як трутень виконує свою місію, його утримують, коли ж ні, проганяється. Якщо ж стати на бік Константія, то матінка вчинила таки зажорстоко. Але логіка й алогічність жінок більше зв’язана із практичними міркуваннями, отож додати тут нічого. Секретні ж пружини цієї історії, очевидно, навіки залишаться у зітлілих серцях цієї пари, що вже стали тінями зникомими, відтак ніхто їхню таїну не розкриє.

Матінка любила лад, який витворювався з неймовірного хаосу, а останнім вона заповнювала всі свої дні. Вставала із світанням, лягала із смерканням, ніколи не любила світити світла, що також прирівнює її до бджолиної матки, отож сон і неспання могли бути довші й коротші залежно від пори року й довготи дня та ночі. Спала завжди навзнак і дуже при тому хропла, через що батечко ніколи не спав із нею в одній кімнаті; ми, правда, а ще в такому числі, у світ якось понароджувалися. Вставши, вона вдягалася без допомоги прислужниці, як це робиться у теперішніх пань, привішувала свою в’язку ключів і рушала будити слуг; дітей та чоловіка не чіпала. Всі збирались у залі, де найгустіше навішано було ікон, і довго шамотіли молитов чи якісь свої поганські заклинання – я не раз од того шамотіння прокидався. Ми мали молитися також, але згодом, перед сніданком. Після молитви матінка йшла вмиватися із мідного таза, вода до якого наливалася звечора, щоб була тепліша. Вранці матінка рухалася сонно, а отже заповільнено, через що все виконувала ніби за приписом, завжди однаково і завжди вчас. Але після вмивання ставала енергійна – починалася її невгамовна мотанина на кухню, в комори, до льохів, повіток, хліва, стайні, обори; інколи матінку можна було застати і не за панською роботою, наприклад, любила доїти корів – відтак ставала джерелом руху, який передавався слугам та робітникам: віддавала короткі накази, одного посилала туди, іншого – сюди, визначалася робота, заняття, отже, ніби диригент, завдавала ритму життю дому, майже безшумно сновигаючи, як велетенський надутий пухир, туди й сюди, а майже безшумно тому, бо про її наближення вістив легкий подзвін ключів, які матилялися при її поясі. Всі безвідмовно улягали цьому ритму – ходили, бігали, нахилялися, розгиналися, щось підіймали, щось несли чи тягли, рубали, знімали, вішали, складали, різали, пекли, варили, хапали, тримали, в’язали, розв’язували, волочили, котили, наливали, мішали – від чого в повітрі стояв шум, гам, стукіт, шамрання, шарудіння, сплески, рипи, тупоти, рев худоби, вереск свиней, іржання коней, ляскоти – і всю цю махину приводила в рух матінка. Отож не раз мені доводилося спостерігати, як татко, прокинувшись, плентався на ганка і там на кілька хвиль завмирав, ледь розтуливши рота й дивлячись на метушню довкола себе, що закінчувалося голосним і солодким позіханням, що, зрештою, знаменувало і його пробудження, часом і він входив у ритми цієї варвітні, а часом і ні – все залежало від настрою, тож траплялося, коли матінка не вправляла і його в якесь діло, повертавсь у дім, заходив до кабінету, сідав за стола і безмовно сидів, дивлячись невидющими очима перед собою, аж доки не гукали до сніданку. Сніданки, обіди, полудники і вечері однак відбувались у чинному спокої, завжди з молитвою, тут, здається, ритм завдавав батько: неквапний, розмірений, статечний – всі за столом мали сидіти чинно, не бавитись і не чинити шкод, правильно користуватися столовим приладдям і не вставати, доки батько не дозволить, не дозволялося також швидко їсти. По обіді матінка на півгодини засинала, а може, не так засинала, як забувалася, сидячи в роздольному кріслі й закинувши голову. Рот її розтулявся, очі заплющувалися і не раз у того розтуленого рота залітали мухи, що будило матінку. Але безпристрасно муху випльовувала і знову поринала у забуття, при цьому не хропла, а якось характерно булькала ротом. Тоді вдома все завмирало і, коли й собі не спало, то ходило навшпинечки. Але коли минали виділені півгодини, очі матінки миттю розплющувалися, власне повіки в неї ніби підскакували, вона шумно й енергійно підіймалась із крісла, щоб знову завести, як годинника, свою домову махину.