Вона навіє щастя сон.

І кучері її, мов льон...

Годі! Годі! Зупинитися!

(До Лакея.)

Бургундське!

ЛАКЕЙ: Бургундське!

ГЕНРИК: Бургундське!

ЛАКЕЙ: Бургундське!

ГЕНРИК (наступає на юрму): Геть від мене!

Задкуйте всі переді мною! Я наступаю на вас! Це моя особа! Це я, я сам! Порожнява!

Нехай утвориться порожнява! Тут тільки я! Тут, у самім осерді!

Ну а тепер увага!

Поставте тут стілець, стілець порожній. І хай вона на нього сяде.

А я наближуся до неї і... і що? Приміром, я торкнусь до неї... торкнусь до неї... отим пальцем... це означатиме, що я її пошлюбив і вона моя законна, чиста, неторкана і віддана дружина. Мені не треба інших церемоній. Я сам для себе церемонії творю. А щойно я торкнусь до неї, усі ви мусите навколішки упасти і сим падінням піднести мій дотик аж до верхів’їв святості щонайсвятішої... так, до вершин подружнього обряду!

Лише насмільтеся навколішки не впасти! Насмільтеся не освятити шлюб мій своїм падінням! А зараз уперед, гей, уперед, гей, гайда, гайда, гей, о Генрик, Генрик, Генрик!

ДВІР:

Генрик, Генрик, Генрик!

Гей, уперед, гей, гайда, гайда, гей! О, Генрик, Генрик, Генрик!