КАМЕРГЕР: Так, але вона служницю має, і та служниця вшанує її коліна, поки вони складуть пошану Твоїй Величності.

ГЕНРИК: А я волів би, як по правді, колінця цієї дівчинки.

ЛАКЕЙ (частує): Бургундське!

КАМЕРГЕР: Та ні, цього не може бути! Це її служниця!

КАНЦЛЕР: Її служниця. Служить їй.

ГЕНРИК (до Дами): Як тебе звати?

ДАМА: Клотильда.

ГЕНРИК: І з чого ти здихаєш, тобто, перепрошую, і з чого ти живеш?

ДАМА: Із ренти.

ГЕНРИК: Чим ти займаєшся?

ДАМА: Загальним виснаженням свого організму.

ГЕНРИК: Навіщо ти живеш?

ДАМА: Щоб насолоджуватися всезагальною повагою.

ГЕНРИК: Яка ж прекрасна ця богиня. Вівтар, обвішаний коштовностями й окурений служницею цією. Нехай навколішки впаде переді мною на цей ослінчик, а служниця хай поцілує їй п’яту. Напомпувати мене! О, як свербить! Клятий свербіж. Почухай мене, камергере, під лівою лопаткою.

КАМЕРГЕР: Отут?

ГЕНРИК: Ні-ні, лівіше, вище.

КАМЕРГЕР: Тут?

ГЕНРИК: Ні-ні, правіше. Та однаково. О, як мені це дошкуляє...