ПРЕЛАТ

ПАТРОН

ГЕНЕРАЛ

МАРКІЗА

ПРОФЕСОР

ГРАФ ГУФНАҐЕ́ЛЬ

ЛАКЕЙ ВЛАДИСЛАВ

ЛАКЕЇ. ГОСТІ

Коментар

Коментар

Текст сучасної п’єси дедалі менше надається до читання. Чимраз більше скидається на партитуру, яка починає оживати лише на сцені, у грі, у виставі.

А ця ОПЕРЕТА складна для прочитання ще й з іншого приводу. Мене завжди захоплювала форма оперети, одна з найвдячніших, як на мене, із тих, що зародились у театрі. Наскільки опера є чимось млявим, безжально відданим на поталу претензійності, настільки оперета — в її божественному ідіотизмі, у блаженному склерозі, в її чудесному окриленні — завдяки співу, танцю, жесту, масці є для мене театром досконалим і досконало театральним. Нічого дивного, що я зрештою піддався цій спокусі...

Але... ну як тут наповнити маріонеткову порожнечу оперети глибокою драмою? Коли, як відомо, робота митця є одвічним поєднанням суперечностей, протилежностей — якщо ж я взявся до такої легковажної форми, то заради того, щоб опорядити й доповнити її серйозністю та болем. З одного боку, ця оперета, одначе, має бути від початку до кінця лиш оперетою, непорушною та суверенною в її опереткових елементах, а з іншого — вона все ж таки мусить стати патетичною драмою людства. Ніхто не повірив би, як багато зусиль поглинула драматургічна організація отакої дурнички. Замкнути в опереті певну пристрасть, певну драму, певний пафос, не порушуючи її святої глупоти — ось де чималий клопіт.