Тоді всі складають до труни свої поразки і свої муки. Однак що це? Ах, що це?! Коли насамкінець маестро Фіор, проклинаючи Людський Костюм і Моду, і Маски, у жесті найвідчайдушнішого розпачу складає до труни таку святу, таку звичайну, проте повік не досяжну наготу людську... з труни постає гола Альбертинка!..

Звідки вона взялась у труні? Хто її там сховав?

Обидва гробарі скидають маски: це Злодюжки! Це вони викрали Альбертинку з балу, роздягли її й сховали в труні...

Нагота вічно молода — молодість вічно нага — нагота вічно молода — молодість вічно нага...

Зауваги щодо гри і режисури

Музика, куплети, танці, декорації, костюми в класичному стилі давньої віденської оперети. Мелодії легкі, старі.

Однак поступово Оперета потрапляє у вир Історії та набрякає Шаленством.

Ефекти бурі, вихори, громи, спочатку радше риторичні, у другому, а надто в третьому акті переходять у справжню бурю. Шекспірівські сцени третього акту нехай будуть патетичними й трагічними.

Протиставлення костюм-нагота — це лейтмотив Оперети. Сон про наготу людини, ув’язненої в костюмах, найчудернацькіших і найжахітніших...

Акт І