Монументальний оперетковий ідіотизм, який ходить укупочці з монументальним історичним пафосом, — ось маска оперети, за якою кривавить сміховинним болем викривлене обличчя людства; це була б, мабуть, найліпша інсценізація оперети в театрі. А ще в уяві читачів.

Дія

Дія

Акт І — Напередодні Першої світової війни, приблизно 1910 року.

Пересичений гультіпака і світський лев граф Шарм, син князя Гімалая замислив спокусити Альбертинку, дівчинку-картинку. Проте як зав’язати знайомство з Альбертинкою, «якщо його їй не відрекомендували»? Шарм вигадав таку інтригу: він умисне приведе злодюжку, юного шибеника й пустуна, а той підкрадеться до Альбертинки, поки вона спить на лавці, і щось поцупить... портмонетку, медальйон... Тоді Шарм упіймає злодюжку і зможе без порушення savoir-vivre[8] відрекомендуватися цій дівчинці-картинці.

Однак що це?! Альбертинка відчула крізь сон злодюжчину руку, і її занурив у мрії аж ніяк не злодійський дотик, а любовний... який добирався не до медальйона, а до її тіла... І відтоді це дівча, збуджене, зачароване, маритиме про наготу... і западатиме в сон, щоби знову відчути такий оголювальний дотик...

Прокляття! Адже Шарм, цей вифранчений граф, соромиться наготи, він обожнює вбрання! І не наготою хоче її зваблювати, натомість шиком своїх костюмів і манер! І не роздягати її прагне, а власне одягати!.. У найдорожчих крамницях, у люксусових модисток...