— Ой, гарнюсінька, як лялечка! — розчулилася молода кароока жінка. — Ручки крихітні, на пальчиках нігтики такі манюсінькі, диво! А вії та бровки чорнющі як смола, це ж треба!

Сивий імпозантний чоловік не заперечував. Неміцний шлюб професора з не дуже здібною, але надзвичайно миловидою студенткою вимагав кардинального втручання. Немовля — саме те, що треба для зміцнення бездітної сім’ї. Перезрілий чоловік виявився не здатним мати власну дитину, молода дружина після закінчення вузу другий рік нудьгувала вдома. А так їй не треба було ходити з випуклим животом, мучитися при пологах, не зміняться ні статура, ні перса. Відразу отримає «готову» доньку — тепер буде клопотатися нею, а не грати навсібіч очима. Дитинча таке маленьке, несвідоме, на ньому як на чистому аркуші можна написати все, що завгодно, виховати на свій розсуд. І з вигляду дитя гарненьке.

Дівчинці дали гарне й незвичне ім’я — Ядвіґа, так побажав голова родини, якому подобалося все неординарне. Соня, молода легковажна матуся, не заперечувала—ім’я справді було нетутешнім і рідкісним, не якась тобі там Катруся чи Марічка. Тим більше, що акторка, яка грала роль королеви Ядвіґи в популярній польській кінострічці, була дуже гарною — от якби донька виросла такою!

Втім, Сонина ейфорія тривала недовго — безліч нових обов’язків та недосипання швидко поклали край захопленню новою роллю матусі. Чоловік погрався кілька днів із немовлям, поносив на руках кімнатою, гидливо скривився, коли на його колінах раптом з’явилася мокра пляма, відразу охолонув до нових обов’язків та раз і назавжди вирішив, що каші й горщики — то жіноча справа. Батько має присвятити себе вихованню, коли ця вересклива баньката істота, що перемазує гори пелюшок, почне хоч щось усвідомлювати. Коли дитині виповнилось півроку, виснажена Соня категорично оголосила, що хоче працювати, а дочку віддати до ясел на п’ятиденку. Життя в сім’ї поступово налагодилося, як скаламучена, розбурхана ногами плавців вода в озері за якийсь час знову стає спокійною і прозорою.

Попри намагання Соні зробити з дівчинки гарненьку лагідну лялечку, всю в бантиках та шлярках, дочка росла замкненою, образливою, злопам’ятною, відрізняючись від решти дітей, як дика тварина від свійської.

З перших днів вона вперто не бажала дотримуватися загальноприйнятих правил, ненавиділа режим, опиралася йому відчайдушно, наскільки могла мала дитина опиратися всесильному вихователю. Важко встаючи вранці, вона вперто не спала вдень, нудячись у зім’ятому ліжку дві години, кумедно заплющуючи очі при обході виховательки. Під вечір похмурий вигляд і млявість наче рукою знімало, — коли сходив місяць і в інших дітей злипалися очки, дівчинка ставала енергійною, веселішала.