— Це ти зумисне так підстроїла?

— Нічого я не підстроювала! Оленка нічого поганого мені не зробила.

— То й що. Зате тобі дісталася її роль! Чомусь саме тебе взяли, хоча Снігурка повинна бути білявою, з очима як крижинки. Вона ж зі снігу. От Світланка, Люда й Аня більше підходять на таку роль, ніж ти… Я дівчаткам розповім і виховательці, всім розкажу, що ти зумисне на бідненьку Оленку хворобу наслала. Тебе за це із садка виженуть!

— Тільки спробуй! Пошкодуєш більше, ніж тоді, коли був апендицит! Я тут геть ні при чому.

Алла ще пам’ятала, як болів живіт, і побоялася повідомити виховательці про недобру Ядвіґу, проте по секрету все-таки розповіла комусь із подружок. Дівчатка трохи погомоніли між собою, однак надто вже неймовірною була новина, і ніхто не сприйняв її всерйоз. А Ядвіґа зробила важливий висновок про те, що в палиці два кінці. Якщо й справді є якийсь взаємозв’язок між бажаннями і реальними подіями, вчинками й помстою за них, то краще тримати це при собі й нікому не розповідати. Вона з великим задоволенням виконала роль Снігурки, яку справді палко бажала одержати, а всіяна зеленими цяточками блакитноока Оленка потерпала в цей час на стільчику.

«Не все ж їй! — думала Ядвіґа. — Їй і так завжди кращі ролі дістаються, вихователі люблять за те, що гарна, хлопчики біля неї впадають… Нехай побуде трішки як усі, менше задаватиметься!»

Віра в те, що за неї заступається таємна сила, яка завжди, у будь-яких ситуаціях розуміє й захищає, ба навіть карає ворогів, не залишала Ядвіґу. І діти й дорослі цуралися її, не бажаючи зв'язуватися, як ото птахи обходять і не клюють чорно-жовту осу або червоно-чорне сонечко через їхнє яскраве застережливе забарвлення. А, може, й тому, що в її очах вогняними язичками проглядала приспана лють, яка часом піднімалася нестримною хвилею, електризуючи довкілля.

Першого зуба Ядвіґа загубила, розлючено терзаючи щойно зшиту мамою спідничку для ляльки. «Я ж просила її пошити пишну спідничку, як дзвіночок, а це — якийсь гидкий мішок! Не треба мені такого, не треба!» Вона зламала нігті, роздираючи міцний шов, потім рвонула його зубами. Зуб із тріском уломився, на білу тканину закрапала кров. Злощасну спідничку було негайно закинуто чимдалі під ліжко, а Ядвіґа довго страждала від усвідомлення того, яка вона насправді недобра, лише прикидається хорошою, щоб вижити у світі, де всі намагаються бути добрими, принаймні вдають таких. Як хотілося знайти ще когось, хто б її розумів, з ким можна поділитися своїми таємними внутрішніми почуваннями. Однак спорідненої душі не було ні серед дітей, ні серед дорослих.