Вони вийшли з Довгим з вокзалу на повітря, на сторону платформ, стали біля дверей і закурили.

— Ну що там, усе налагодилося? Можна привітати? — трохи силуючи усмішку, переборюючи в собі незрозумілу внутрішню втому, яка навалилася раптом на нього, спитав Тарнавський.

— Так, — кивнув Довгий. Нотка легкої іронії зблиснула в його синявих, як осіннє небо над Широм, очах. — Я подумав над тим, що ти мені сказав. І я сказав Алісі, шо не хочу задовбувати її.

— Серйозно? — здивувався Тарнавський. Він поглянув на Довгого великими від здивування очима. — Але чому?

— Їй дійсно потрібен хтось крутий. А я хочу займатися музикою. Голос поставити хочу. Нормально піднятися. Тоді вже. Колись, може. Іноді так буває, що люди знову сходяться.

Тарнавський з розумінням кивнув, прокручуючи в голові слова Рибки про те, що кожне прощання — останнє, і кожна зустріч — перша. Довгий навряд чи колись йому вибачить той біль, що Макс мимоволі приніс у його життя своєю появою. Навряд чи колись буде вважати Тарнавського доброю, порядною людиною. Але вони щось обидвоє безумовно подарували одне одному.

— Був радий мати справу з джентльменом, — сказав Тарнавський і простягнув Довгому долоню. Довгий, нічого не сказавши, потис Тарнавському руку у відповідь. На устах у нього заграла загадкова, вже зовсім доросла усмішка.

***

Тарнавський допоміг хлопцям повантажити всі їхні інструменти та апаратуру в купе. Десь глибоко всередині боягузлива частина Макса нашіптувала: сядь разом з ними, поїдь на Київ. Вже зранку будеш у себе. Тепла батарея, гарячий чай. Твій ноутбук. Пиши роман. Але інша частина, та, яку Тарнавський наважувався вважати справді собою, розуміла: так історії не створюються. І, як казав один його товариш-письменник, повернутися додому, ідучи за своєю зіркою, можна тільки обійшовши Землю навколо. Поруч подавала йому сумки з так і не розпроданими дисками та футболками Аліса, їх підхоплював Хесус і передавав кудись далі.

Врешті, коли до відправлення потяга залишалося зовсім нічого, хлопці зістрибнули ще раз на платформу. Всі вони стали колом, поклавши одне одному руки на плечі, а Аліса залізла попід їх руки вниз, щоб зробити зі спалахом фото їх облич.

— Бляха-муха, ви всі реальні придурки, — сказав Тарнавський, тримаючи за плечі Хесуса і Рибку, але звертаючись до кожного.

— Ми, — виправив Рибка. — Ми всі придурки.

Аліса, зробивши їм фото з екзотичного ракурсу знизу, теж стала в коло з усіма, поклавши руки хлопцям на плечі.

— Ми всі — реальні придурки, — сказав Тарнавський, споглядаючи обличчя кожного. — І це прекрасно.