Б’ЯНКА: Це наша остання спільна ніч...

Пауліна сидить у сорочці на ліжку й натягає на ноги високі чорні черевики. Встає, підсмикує сорочку, підходить до дзеркала.

Б’ЯНКА (стежить за нею поглядом): Що це ти за виставу влаштовуєш?.. Спиш у черевиках?

ПАУЛІНА: Це подарунок від дідуся.. для верхової їзди. А до комплекту він дав мені шпіцрутен... і лише просив за все це, щоб я взула для нього ці черевики або погралась би з ним у коника... я гадала, що ляжу зі сміху... він хотів заручитися зі мною...

Б’ЯНКА: Паулінко, ну як ти можеш робити такі речі?!

ПАУЛІНА: Таж я нічого не роблю... це він... просить мене весь час... руки обціловує.. він такий несміливий... ніби досі ще не кохав... варто мені при ньому хоч трохи розкарячитися на стільці, то він шаріється і ойкає, і так задивляється туди, ніби має видіння... що він там бачить... це не моя справа. Але «там» я не дозволю до себе торкатися... Деколи вдаю, що не відчуваю, як він кладе мені туди руку і раптом як ляпну його по лапі. Якось він навіть розплакався...

Б’ЯНКА: Як ти можеш, таж це смертний гріх.

ПАУЛІНА: Я нічого не роблю, навіть не ворушуся.

Б’ЯНКА: Тварини...

ПАУЛІНА: А ти як вийдеш заміж — то що? Що робитимеш? Будеш мак сіяти?

Б’ЯНКА: Бен присягався, що не торкнеться до мене.

ПАУЛІНА: Певно, що не торкнеться... але що ти собі думаєш, метелику... діти підуть... а щоб пішли діти, самець мусить встромити в тебе цей свій чоловічий орган.

Б’ЯНКА (затуляє вуха): Ні-ні-ні.

ПАУЛІНА: Так-так-так.

Б’ЯНКА: А цей член — він великий?

ПАУЛІНА: Як у коня...