Ми сиділи в київському царському палаці, у кабінеті голови Ради робітничих депутатів. Розмова торкнулася нашої тактики щодо Центральної Ради, яка тоді вже виросла на досить серйозного ворога. Тов[ариш] Бош, фактична керівниця української організації під той час, знайомлячи мене з тов[аришем] Зінов’євим, напівжартома, напівсерйозно сказала:

– Ось наш український “націоналіст“. Він, здається, справді вважає, що треба серйозно рахуватися з українським національним рухом та на противагу до Центральної Ради утворити свій український партійний та радянський центр.

Тов[ариш] Зінов’єв тоді своєї думки не висловив, але більшість присутніх були щиро переконані, що Центральну Раду треба розігнати (тут я цілком з ними погоджувався), але тоді й гадки не може бути за якусь там Україну, бо все це – вигадки націоналістів{1059}.

Но и реальная, небольшевистская Украина по-прежнему не намеревалась объявлять себя независимой. 21 ноября (4 декабря) на третьей сессии Всеукраинской Рады крестьянских депутатов Винниченко отвечает на упрек одного из выступающих, который считал недостатком III Универсала то, что в нем не провозглашена самостоятельная Украина:

<…> інтереси трудового люду не вимагають тепер проголошення Самостійности. Виголосивши Самостійність, ми матимемо зо всих боків своїх ворогів, з якими прийдеться воювати. Ми добиваємося утворення федерації і, коли Москва не захоче з нами федеріровать, нехай вона відокремлюється. (Оплески.){1060}

<…> інтереси трудового люду не вимагають тепер проголошення Самостійности.

Виголосивши Самостійність, ми матимемо зо всих боків своїх ворогів, з якими прийдеться воювати. Ми добиваємося утворення федерації і, коли Москва не захоче з нами федеріровать, нехай вона відокремлюється. (Оплески.){1060}

Идея независимости de jure по-прежнему приемлема, но еще не разумна. Для дальнейшего продвижения «окна» необходимы были новые толчки.

Одним из них стали отношения с Петроградом. Еще до ультиматума Совнаркома обозначились чисто практические моменты, которые подталкивали Украину к тому, чтобы решать свои проблемы самостоятельно. Характерна в этом смысле история появления украинских денег.

Петроградский переворот привел, кроме всего прочего, к кризису наличных денег. 2 (15) ноября в Киеве состоялось совещание представителей киевских банков под председательством Генерального секретаря финансов Михаила Тугана-Барановского. Основная тема совещания – недостача денежных знаков. Приняли решение: «Видати украінські цінні бумаги і гроші, але тоді, як би Украіна була довше одірвана од Петрограду»{1061}.