Представник мітингу, який одбувся сьогодня в залі Ц[ентральної] Ради, пропонує як найскорше оголосити самостійну незалежну Українську Республiку <…>

д. Салтан від імени фракції у[країнських] с[оціалістів]-р[еволюціонерів] заявляє, що партія у[країнських] с[оціалістів]-р[еволюціонерів] уже два дні обговорює справу з 4‑им Універсалом і про державну незалежність. <…>

Промова М. Порша.

Всього два дні, як Мала Рада приняла тимчасовий законопроект про волонтерську армію, одначе вже організуються партизанські, добровільні отряди. На жаль мушу констатувати, що регулярна армія, у нас як і в Росії перебуває зараз у стані повного розкладу, і тому всі надії можна покладати тільки на революційні організації – партизанські отряди. <…> Крім загальної сторони була звернена також увага й на охороні столиці – м. Київа, на те, щоб визволити Київ від збройної сили, перемішаної з злочинним елементом – большевиками. За допомогою “Вільного Козацтва” та инших військових українських частин була взята цитаделя большевиків – арсенал, а в ньому 20 гармат, тисячі рушниць, міліони набоїв і ин. Як бачимо[,] це річ далеко серйозніша[,] ніж той авіпарк, який роззброїли 30 листопада{1096}.

В такой противоречивой ситуации (одни ратуют за немедленное провозглашение независимости, другие считают, что «еще не время») нередко всё решает авторитетное мнение одного человека. Так вышло и в этот раз. Человеком этим стал, естественно, Михаил Грушевский.

Николай Ковалевский рассказал о дискуссиях, предшествовавших принятию IV Универсала, и о решающей роли Грушевского:

В часі цих дискусій Михайло Грушевський звичайно ставав мовчазний[,] слухаючи уважно промови та перебираючи пальцями свою срібну бороду. На його обличчі можна було відчитати хвилювання, над яким він одначе вмів панувати, а одночасно і глибокий неспокій за будучину української державности, що народжувалася серед революційної бурі. Характеристичною прикметою Михайла Грушевського, як голови Центральної Ради, було те, що він не давав себе втягнути в дискусії і спори між представниками партій. Тільки в справах виняткової ваги забирав він слово, говорячи коротко, але рішучо. Так було і в цьому випадку. Коли майже всі вже висловили свій погляд на справу проголошення самостійности, Михайло Грушевський гаряче спротивився намірові відкладати цей акт до скликання Установчих Зборів, зазначаючи, що Центральна Рада після переведення територіяльних виборів репрезентує волю всіх верств українського народу і що “всякоє промедленіє смерти подобно”, бо серед революційної завірюхи треба рішучого чину, що створив би ширші перспективи для дальшої визвольної боротьби. Цей виступ Михайла Грушевського вирішив справу і конвент сеньорів Центральної Ради приступив безпосередньо до вироблення тексту IV Універсалу.