– Ви чуєте, що тепер іде безперестанна стрілянина. Це безладно стріляють по місту большовики і сістематично відповідає ім наша гармата, котра раз за разом нищить большовиків. Наші розвідчики дізнались, що в Дарниці большовики мають тількі дві важкі гармати, але вони невдало стріляють із них, бо инакше за три дні бомбардаціі наробили б містові багато більше лиха, ніж наробили досі. Крім того десь на Печерську у них є лехкі гармати, якими вони найбіль[ше] стріляють на місто. Всякі чутки, ніби большовиків у Киів[і] є аж 10.000 та що до них іще йде підмога, не мають під собою грунту. З півночі підмога до большовиків не зможе підійти через те, що тим вони, як нас сповіщають, самі зруйнували залізницю за Дарницею, бо на них відти напирає пол[ь]ське військо… У нас тепер є досить війська, щоб ударити на Дарницю й розбити там большовиків, але тоді місто лишиться без охорони. Через те ми ще деякій час будемо боротись у місті, поки підійде підмога…{1282}

Есть основания подозревать, что премьер-министр был не вполне искренен. «25-го січня, – вспоминал Александр Жуковский, – коли можна було сподіватися вже от-от захвата міністерства, я явився з докладом до Голови Ради Міністрів Голубовича і[,] змалювавши критичне становище, сказав[,] що єдиний поки що вихід, це забрати гроші Військового Міністерства і виїхати із Київа і десь на стороні приступити до організації армії. З моїм докладом Голубович погодився»{1283}. Предполагая, что Жуковский ходил к Голубовичу в первой половине дня, т. е. до заседания Центральной Рады, заключаем, что премьер-министр, вероятно, понимал серьезность ситуации. Как бы то ни было, фактическое положение вещей было не таким, как он докладывал в парламенте. Только возле «Арсенала» в тот день бои закончились «вничью». Украинцы пытались выбить большевиков из казарм понтонеров, где засели войска Берзина. Те вышли из казарм и дали встречный бой. Перестрелка длилась до вечера, но обе стороны остались на прежних позициях. В то же время Егоров, во исполнение приказа Муравьева, захватил вокзал. Продолжался обстрел центра. Кроме дома Грушевского, под целенаправленный огонь в тот день попал большой дом на Бибиковском бульваре, принадлежавший Григорию Богрову, присяжному поверенному{1284}, отцу Дмитрия Богрова, убийцы Столыпина. (Сам Григорий Богров скончался в Москве незадолго до этих событий, 6 (19) января{1285}.) Брянская батарея Егорова, которую перетягивали на руках, стреляла по домам на Большой Васильковской. Остановить ее украинцам удалось только на подходе к Крещатику.