— Якраз перед останнім перевтіленням, — підтвердив Блек. — Я загнав його в кут, а він заверещав на всю вулицю, що то я зрадив Лілі та Джеймса. І перше ніж я встиг його проклясти, він висадив у повітря всю вулицю — паличку він тримав за спиною. Повбивав усіх у радіусі шести метрів — і шаснув у каналізацію разом з іншими щурами…

— А хіби ти про це не чув, Роне? — запитав Люпин. — Там знайшли тільки палець — усе, що буцімто залишилося від Пітера.

— Послухайте, але ж Скеберс міг побитися з іншими пацюками або іще щось!.. Він жив у нашій родині хтозна-скільки…

— А точніше, дванадцять років, — додав Люпин. — Тебе ніколи не дивувало таке його довголіття?

— Ми… ми добре його доглядали! — сказав Рон.

— Але останнім часом він щось дуже змарнів, чи не так? — поцікавився Люпин. — Гадаю, він почав худнути, відколи довідався, що Сіріус вирвався на волю…

— Він боявся того схибленого кота! — Рон кивнув на Криволапика, що й далі муркотів на ліжку.

«Але ж це не так, — подумав раптом Гаррі. — Скеберс виглядав хворим ще до зустрічі з Криволапиком. Відколи Рон повернувся з Єгипту, а Блек утік з тюрми».

— Цей кіт зовсім не схиблений, — простягти кістляву руку, Блек погладив пухнасту голову Криволапика. — Він найрозумніший з усіх мені відомих котів. Він миттю відчув, що за щуряка той Пітер. І відразу розкусив, що я не справжній пес. Минув якийсь час, поки він почав мені довіряти. Зрештою, я втовкмачив йому, кого шукаю, і він мені допомагав…

— Тобто? — збентежилася Герміона.

— Він намагався впіймати мені Пітера, але не зумів… Тоді він викрав паролі ґрифіндорської вежі і передав їх мені… Я зрозумів, що він узяв їх з тумбочки в якогось хлопця…

Гаррін мозок відмовлявся сприймати такі нісенітниці. Це ж цілковитий абсурд… та все ж…

— Але Пітер пронюхав, що діється, і втік… Криволапик — ви, здається, так його називаєте? — розповів мені, що Пітер залишив на простирадлах кров… Мабуть, укусив сам себе… Що ж, одного разу йому вже вдалося зімітувати власну смерть…

Ці слова ніби пробудили Гаррі.

— Але ж чому він прикинувся мертвим? — розлючено запитав він. — Бо знав, що ви його вб’єте, як убили моїх батьків!

— Ні, — заперечив Люпин. — Гаррі…

— А тепер ви прийшли, щоб його добити!

— Це правда, — погодився Блек, лиховісно зиркнувши на Скеберса.

— Дарма я завадив Снейпові схопити вас! — крикнув Гаррі.