Він глянув на Гаррі, і той уперше не відвів погляду.
— Повір мені, — прохрипів Блек. — Повір. Я ніколи не зраджував Джеймса і Лілі. Я б скоріше вмер, аніж їх зрадив.
І Гаррі нарешті повірив. Клубок у горлі не давав йому говорити, тож він лише кивнув.
— Ні! — Петіґру впав навколішки, ніби Гаррін кивок був йому смертним вироком. Він почав плазувати на колінах, молитовно простягаючи до Блека руки.
— Сіріусе, це ж я… Пітер… твій друг… ти не можеш… — Блек замахнувся ногою і Петіґру відсахнувся.
— Моя мантія брудна й без тебе.
— Ремусе! — запищав Петіґру, повертаючись уже до Люпина і благально припадаючи перед ним до землі. — Ти ж у це не віриш… Невже Сіріус не сказав би тобі, що вони змінили свій план?
— Ні, не сказав би, якщо він думав, що я шпигун, — відповів Люпин. — Допускаю, Сіріусе, що ти саме так і вважав, і тому нічого мені не сповістив, — кинув він мимохіть, не дивлячись на Петіґру.
— Пробач мені, Ремусе, — зітхнув Блек.
— Нічого, Гультяю, старий друже, — сказав Люпин, закочуючи рукави. — Пробач і ти, що я вважав тебе шпигуном.
— Нема за що, — тінь усмішки промайнула його виснаженим лицем і він також почав підкочувати рукави. — Уб’ємо його разом?
— Гадаю, що так, — похмуро підтвердив Люпин.
— Ви не станете… ви не можете… — мало не задихнувся Петіґру й поповз до Рона.
— Роне… хіба ж я не був тобі добрим приятелем… твоєю улюбленою тваринкою? Ти ж не дозволиш їм мене вбити… Ти ж на моєму боці, правда?
Але Рон дивився на Петіґру з невимовною відразою.
— І ти ще спав у моєму
— Мій добрий хлопчику… ласкавий володарю… — плазував перед Роном Петіґру — ти ж їм не дозволиш… я був твоїм пацючком… доброю тваринкою…
— Якщо з тебе й вийшов кращий пацюк, ніж людина, то тут нічим хизуватися! — хрипко вимовив Блек.
Рон, блідий від болю, відсунув від Петіґру свою поламану ногу.