— Ну, вітаю, Пітере, — люб’язно мовив Люпин, неначе пацюки постійно перетворювалися на його старих шкільних друзів. — Давненько не бачились.
— С-сіріусе… Р-ремусе… — Навіть голос у Петіґру був якийсь писклявий. Він ще раз зиркнув на двері. — Друзі мої… старі мої друзі…
Блек підняв руку з паличкою, але Люпин, кинувши застережливий погляд, схопив його за зап’ясток і знову заговорив до Петіґру легко й невимушено.
— Ми тут собі розмовляли, Пітере, про те, що сталося тієї ночі, коли загинули Лілі та Джеймс. Ти, мабуть, не все розчув, поки верещав на ліжку..
— Ремусе, — видихнув Петіґру, а Гаррі помітив, як його бліде й брезкле обличчя вкрилося крапельками поту, — ти ж йому не віриш, правда?.. Він хотів мене вбити, Ремусе…
— Ми це чули, — холодно зупинив його Люпин. — Я хотів би дещо з’ясувати, Пітере, якщо ти не…
— Він знову хоче мене вбити! — несподівано заверещав Петіґру, показуючи на Блека. (Гаррі помітив, що він тицьнув середнім пальцем: вказівний був у нього відсутній). — Він убив Лілі і Джеймса, а тепер збирається вбити й мене… допоможи мені, Ремусе…
Блекове обличчя стало ще більше схоже на череп, коли він уп’явся в Петіґру своїм незмигним поглядом.
— Ніхто тебе не вбиватиме, доки ми все не з’ясуємо, — сказав Люпин.
— З’ясуємо? — пискнув Петіґру і знову нестямно роззирнувся, глянув на забиті дошками вікна і, вже вкотре, на єдині тут двері. — Я знав, що він мене шукатиме! Я знав, що він по мене вернеться! Дванадцять років я цього чекав!
— Ти знав, що Сіріус вирветься з Азкабану? — насупив брови Люпин. — Але ж це ще нікому не вдавалося?
— Він володіє темними силами, про які ми всі можемо тільки мріяти! — пронизливо закричав Петіґру. — Як інакше він міг звідти втекти? Той-Кого-Не-Можна-Називати, мабуть, дечому його навчив!
Кімнату заповнив жаский, безрадісний сміх Блека.
— Мене навчив Волдеморт? — перепитав він. Петіґру здригнувся, мовби Блек замахнувся на нього батогом.
— Що, страшно чути ім’я колишнього господаря? — поцікавився Блек. — Та я тебе розумію, Пітере. Його кодло не надто задоволене тобою, чи не так?
— Не розумію тебе, Сіріусе… — пробурмотів Петіґру і задихав ще швидше. Його обличчя рясно вкрилося потом.
— Ти не від