Блек і Люпин були приголомшені.
— Гаррі, через цього покидька ти залишився без батьків, — прохрипів Блек. — Цей ниций кавалок лайна і пальцем не ворухнув би, якби ти вмирав. Ти ж його чув. Для нього його власна смердюча шкура важить більше за всю твою родину.
— Я знаю, — важко дихаючи, сказав Гаррі. — Ми відведемо його в замок і віддамо дементорам. Нехай кинуть його в Азкабан… але не вбивайте його.
— Гаррі! — видихнув Петіґру і обхопив його коліна. — Ти… дякую тобі… я цього не заслужив… дякую…
— Геть від мене! — з відразою відштовхнув його Гаррі. — Я роблю це не заради тебе. Я роблю це тому, що мій тато не хотів би, щоб двоє його найкращих друзів стали вбивцями… через такого, як ти.
Ніхто не поворухнувся і не вимовив жодного слова. Чулося лише як Петіґру зі свистом видихав повітря, хапаючись за груди. Блек з Люпином перезирнулися і водночас опустили палички.
— Ти єдиний маєш право вирішувати, Гаррі, — сказав Блек. — Але подумай… добре подумай, що він наробив…
— Нехай іде в Азкабан, — повторив Гаррі. — Він заслужив його, як ніхто…
Петіґру й далі сопів у нього за спиною.
— Добре, — погодився Люпин. — Гаррі, відійди. — Гаррі завагався.
— Я лише хочу його зв’язати, — пояснив Люпин. — Нічого більше, присягаюся.
Гаррі відступив убік. З чарівної палички Люпина вилетіли тоненькі мотузки і за мить Петіґру вже звивався на підлозі, міцно обмотаний і з кляпом у роті.
— Та якщо ти спробуєш перевтілитися, Пітере, — загарчав Блек, цілячись чарівною паличкою на Петіґру, — тоді ми тебе таки
Гаррі глянув на жалюгідну постать на підлозі і кивнув так, щоб Петіґру це побачив.
— Гаразд, — Люпин раптом перейшов на діловий тон, — я не вмію зрощувати кістки настільки добре, як мадам Помфрі, тож краще, мабуть, накласти шину й відвести тебе, Роне, до шкільної лікарні.
Він підійшов до Рона, торкнув зламану ногу чарівною паличкою і стиха промовив
— Набагато краще, — зрадів він. — Дякую.
— А що буде з професором Снейпом? — ледь чутно питала Герміона, дивлячись на розпластану постать.