— Ні-і-і-і, — стогнав він. — Ні-і-і-і… будь ласка…

І тут Гаррі побачив їх. Дементори, не менше сотні, чорною зграєю наближалися до них берегом озера. Гаррі озирнувся, і знайомий крижаний холод пронизав його нутро, а в очах з’явився густий туман. З пітьми, оточуючи їх, насувалися все нові постаті.

— Герміоно, думай про щось найкраще! — Гаррі підняв чарівну паличку й шалено закліпав, щоб прояснити свій зір. Він затряс головою — мусив позбутися ледь чутного крику, що вже починав лунати…

«Я житиму зі своїм хрещеним батьком. Я піду від Дурслів». Усі його думки зосередилися на Сіріусі, і він вигукнув:

— Експекто патронум! Експекто патронум!

Блек здригнувся, перевернувся на спину і завмер на землі, блідий як смерть.

«Він виживе. Я житиму в нього».

— Експекто патронум! Герміоно, повторюй! Експекто патронум!

— Експекто… — зашепотіла Герміона, — експекто… експекто…

Але це мало допомагало. Дементори були вже за три метри від них. Вони оточували Гаррі й Герміону щільною стіною…

— ЕКСПЕКТО ПАТРОНУМ! — горлав Гаррі, намагаючись заглушити крик, що лунав у його вухах. — ЕКСПЕКТО ПАТРОНУМ!

Тоненька смужка срібла вирвалася з його чарівної палички й зависла перед ним, немов серпанок. Тієї ж миті Гаррі відчув, як поруч знепритомніла Герміона. Він залишився сам… сам-один…

— Експекто… експекто патронум…