Він підійшов до дверей і відчинив їх, запрошуючи Снейпа, але той не зрушив з місця.

— Сподіваюся, ви не повірили жодному слову Блека? — просичав Снейп, уп’явшись очима в обличчя Дамблдора.

— Я хочу поговорити з Гаррі й Герміоною наодинці, — повторив Дамблдор.

Снейп підступив до нього на крок.

— Сіріус Блек продемонстрував схильність до вбивства ще в шістнадцять років, — видихнув він. — Ви ж не забули, директоре? Не забули, що він колись намагався мене вбити?

— З пам’яттю в мене поки що все гаразд, Северусе, — спокійно відповів Дамблдор.

Снейп крутнувся на підборах і рушив до дверей, що їх і досі притримував Фадж. Двері зачинилися, і Дамблдор повернувся до Гаррі й Герміони, які заговорили навперебій.

— Пане професоре, Блек каже правду… ми бачили Петіґру…

— …він утік, коли професор Люпин обернувся у вовкулаку..

— …він пацюк…

— …передня лапка в Петіґру… тобто рука… там немає пальця, він сам його відрізав…

— …на Рона напав Петіґру, а не Сіріус…

Дамблдор підняв руку, щоб зупинити цей словесний потік.

— Тепер ваша черга слухати, і я благаю, щоб ви мене не перебивали, бо в нас дуже мало часу, — спокійно мовив він. — Окрім ваших слів, немає жодного доказу на підтримку Блекової версії… А слова двох тринадцятирічних чарівників нікого не переконають. Свідки з усієї вулиці присягалися, що бачили, як Сіріус убив Петіґру. Я сам свідчив у міністерстві, що Сіріус був тайнохоронцем Поттерів.

— Професор Люпин може підтвердити… — не стримався Гаррі.

— Професор Люпин зараз десь далеко в лісі і не здатний нічого й нікому підтвердити. Коли він знову набуде людської подоби, буде пізно: Сіріуса вже не стане. Мушу додати, що вовкулаки не викликають довіри серед чарівників, тому на його слова мало хто зважить… До того ж, вони з Сіріусом старі друзі…

— Але ж…

— Вислухай мене, Гаррі. Вже надто пізно, ти розумієш? Ти ж бачиш, що версія подій в тлумаченні професора Снейпа звучить набагато переконливіше за вашу.

— Він ненавидить Сіріуса, — зітхнула Герміона. — І все через той безглуздий жарт, що втнув із ним Сіріус…