Розділ двадцять перший Секрет Герміони

Розділ двадцять перший

Секрет Герміони

— Жахливі речі… жахливі… просто неймовірно, що ніхто з них не помер… ніколи про таке не чув… це ж яке щастя, що ти там був, Снейпе…

— Дякую, пане міністре.

— Орден Мерліна другого ступеня! Не менше. А якщо вдасться, то й першого!

— Дуже вам дякую, пане міністре.

— Рана, бачу, серйозна… Мабуть, Блекова робота?

— Якщо чесно, це Поттер, Візлі і Ґрейнджер, пане міністре…

— Та ні!

— Блек їх зачаклував, я зрозумів це відразу. Закляття «Конфундус», судячи з їхньої поведінки. Він навіть навіяв їм, що невинний. Вони не тямили, що роблять. Але їхнє втручання призвело до того, що Блек зумів утекти… вони, мабуть, гадали, що піймають його самі. Їм досі забагато прощалося… Боюся, що вони склали про себе зависоку думку… до того ж директор, звісно, Поттерові забагато дозволяє…

— Ну, але ж, Снейпе… ти знаєш, Гаррі Поттер… ми всі трохи заплющуємо очі на його витівки.

— Але ж… чи на користь йому така поблажливість? Особисто я поводжуся з ним, як з будь-яким іншим учнем. А будь-який інший учень був би принаймні тимчасово відрахований зі школи за те, що піддав такій небезпеці своїх друзів. Судіть самі, пане міністре: він порушив усі шкільні правила… Після всіх запобіжних заходів, що вживалися задля його ж безпеки… він опинився за межами школи, уночі, в товаристві вовкулаки і вбивці… До того ж, я маю всі підстави підозрювати, що він таємно відвідував Гоґсмід…

— Ну, але ж… побачимо, Снейпе, побачимо… хлопчина, без сумніву, накоїв дурниць…

Гаррі лежав і слухав, не розплющуючи очей. Він був неначе п’яний. Почуті слова ледве повзли від вух до мозку, тож йому важко було щось збагнути. Його руки й ноги мовби налилися свинцем, важкі повіки не піднімалися… Хотілося цілу вічність лежати на цьому зручному ліжку…

— Мене найбільше вражає поведінка дементорів… Що змусило їх відступити, Снейпе?

— Не знаю, пане міністре. Коли я отямився, вони вже займали свої пости біля входів до школи…

— Неймовірно. Але ж і Блек, і Гаррі, і дівчина…

— Усі були непритомні, коли я до них добрався. Певна річ, я зв’язав Блека, заткнув йому кляпом рота, вичаклував ноші й негайно доправив їх усіх до замку.