— Ходімо прогуляємось, — буркнув Рон до Гаррі, — подалі від цього Персі…

Вдавши, ніби йдуть узяти собі ще напоїв, Гаррі з Роном встали з-за столу, обійшли танцюристів і вислизнули у вестибюль. Парадні двері були відчинені, і тремтливі чарівні вогні на трояндових кущах мерехтіли й сяяли. Хлопці зійшли сходами і опинилися на звивистій доріжці, оброслій декоративними кущами та обставленій великими кам’яними статуями. Гаррі чув плюскіт води, наче у фонтані. Тут і там на різьблених лавах сиділи люди. Рон з Гаррі нарешті запримітили вільну й попрямували до неї поміж трояндових кущів, але не встигли далеко зайти, як почули неприємний знайомий голос:

— …не розумію, Ігор, навіщо метушитися.

— Северусе, не вдавай, що нічого нема! — голос Каркарофа звучав стурбовано і притишено, наче він боявся, що його підслухають. — Уже кілька місяців це стає дедалі очевидніше. Я серйозно стурбований, я цього не заперечую…

— То зникни, — стримано сказав Снейпів голос. — Зникни, я передам твої вибачення. Сам я, однак, залишаюся в Гоґвортсі.

Снейп з Каркарофим вийшли на світло. Снейп тримав у руці чарівну паличку й стріляв з неї по трояндових кущах — зривав злість. Із багатьох кущів долинали жалібні зойки і вискакували якісь темні фігури.

— Десять очок з Гафелпафу, Фосет! — загарчав Снейп, коли повз нього пробігла дівчина. — І десять очок з Рейвенклову, Стебінс! — крикнув, коли за нею помчав хлопець. — А ви чого тут? — додав він, зауваживши на стежці перед собою Гаррі та Рона. Каркароф також стривожився, помітивши їх. Його рука нервово потяглася до цапиної борідки, і він почав намотувати її на палець.

— Прогулюємось, — коротко відповів Снейпові Рон. — Це ж не протизаконно?

— То прогулюйтеся! — злісно пробурчав Снейп і, проходячи, ледь не збив їх з ніг. Довга чорна мантія розвівалася за ним. Каркароф поспішив за Снейпом. Гаррі з Роном попрямували стежкою далі.

— Чого це Каркароф такий стривожений? — здивувався Рон.

— І відколи це вони зі Снейпом на ти? — поцікавився Гаррі.

Вони дійшли до великого кам’яного північного оленя, над яким здіймалися блискучі струмені високого фонтану. Нечіткі обриси двох велетенських людей виднілися на кам’яній лавці. Вони дивилися на воду в місячному сяйві. І тоді Гаррі почув голос Геґріда.

— Як тілько я вас уздрів, то відразу знав, — сказав він дивно захриплим голосом.

Гаррі та Рон завмерли. Це не схоже було на сцену, за якою їм можна спостерігати… Гаррі озирнувся й побачив Флер Делякур та Роджера Девіса, що стояли неподалік, напівприховані трояндовим кущем. Він поплескав Рона по плечу й кивнув у їхній бік, маючи на думці, що вони зможуть прослизнути тією стежкою непоміченими, бо Флер та Девісові було зовсім не до них. Однак Рон, чиї очі розширилися з жаху, коли він побачив Флер, рішуче затрусив головою й потяг Гаррі глибше — у затінок за оленем.