Гаррі не забув Седрикової підказки, але не хотів приймати його допомоги, бо ставився до нього вельми прохолодно. Так чи так, а йому здавалося, що коли Седрик справді хотів йому допомогти, то мав би висловлюватися точніше. Адже він тоді однозначно пояснив Седрикові, що їх чекає в першому завданні, — а Седрик, замість рівноцінної віддяки, порадив прийняти ванну. Такої нікчемної допомоги Гаррі не потребував. Особливо від того, хто розгулює коридорами з Чо. І тому, коли в перший день нового навчального півріччя він пішов на уроки, його гнітила не тільки вага книжок, пергаментів та пер, а ще й думка про яйце.

Сніг усе ще лежав товстою ковдрою. Коли вони прийшли на гербалогію, шибки оранжерей були такі запітнявілі, що крізь них нічого не було видно. Ніхто в таку погоду не згоряв від нетерпіння потрапити на урок догляду за магічними істотами, хоч, як сказав Рон, скрути добряче б усіх розігріли — або ганяючись за учнями, або стріляючи своїми задніми частинами з такою силою, що Геґрідова халупа загорілася б.

Коли вони підійшли до хатини, то побачили біля передніх дверей стару відьму з коротко підстриженим сивим волоссям та довгим гострим підборіддям.

— Ану швидше, дзвінок був п’ять хвилин тому, — гиркала вона, поки учні брели до неї по снігу.

— А ви хто? — запитав її Рон. — Де Геґрід?

— Я — професорка Граблі-Планка, — сказала відьма. — Я тимчасово викладатиму у вас догляд за магічними істотами.

— Де Геґрід? — голосно повторив Гаррі.

— Він нездужає, — коротко відповіла професорка Граблі-Планка.

Гаррі почув тихий неприємний смішок і обернувся. То підходив Драко Мелфой зі слизеринцями. Вони сяяли з радості і зовсім не дивувалися новій учительці.

— Сюди, будь ласка, — сказала професорка й рушила повз загороду з величезними бобатонськими кіньми. Гаррі, Рон та Герміона пішли за нею, озираючись на Геґрідову хатину, всі вікна якої були зашторені. Невже Геґрід лежав усередині, самотній і хворий?

— А що таке з Геґрідом? — спитав Гаррі, поспішаючи, щоб наздогнати професорку.

— Тебе це не стосується, — відрізала вона, наче вирішила, що він занадто допитливий.

— Якраз стосується, — палко вигукнув Гаррі. — Що з ним?

Професорка Граблі-Планка вдала, що не чує. Вони проминули загороду, в якій, збившись докупи від холоду, стояли бобатонські коні, і подалися до дерева на краю лісу, біля якого стояв прив’язаний великий і красивий єдиноріг. Дівчата побачили його й заохкали.

— Він такий чудовий! — прошепотіла Лаванда. — Де вона його взяла? Їх, кажуть, дуже важко вловити!

Єдиноріг був таким білим, що сніг довкола нього здавався сірим. Він бив землю золотими копитами і відкидав назад голову.