— … і забрати Візі в русалок та водяників!

— Яке таке Візі?

— Вашого Візі, паничу, вашого дорогого Візі — того, що подарував Добі светра!

Добі посмикав за свій темно-бордовий светр, який від прання добряче збігся.

— Що? — Гаррі мало не задихнувся. — Вони забрали… забрали Рона?

— За ним Гаррі Поттер сумуватиме найбільше! — запищав Добі. — «На все годину часу маєш ти…»

— «Якщо не встигнеш — годі, все дарма», — процитував Гаррі, перелякано дивлячись на ельфа. — «Пропало, зникло, вже його нема…» Добі, що ж мені робити?

— Панич мусить з’їсти оце! — пропищав ельф, поліз рукою в кишеньку трусів і витяг клубок чогось схожого на слизькі сіро-зелені щурячі хвости. — Відразу перед тим, як увійдете в озеро. Це зяброрості!

— А як вони діють? — спитав Гаррі, розглядаючи зяброрості.

— Вони зроблять так, що Гаррі Поттер зможе дихати під водою, паничу!

— Добі, — очманіло вигукнув Гаррі. — А це правда?

Він ніяк не міг викинути з голови того випадку, коли Добі теж намагався йому «допомогти», а закінчилося все тим, що в Гаррі з правої руки зникли кістки.

— Це щира правда, паничу! — переконано сказав Добі. — Добі багато чого чує, паничу, адже він ельф-домовик, він ходить по всьому замку, запалює вогні й миє підлогу. Він чув, як професорка Макґонеґел та професор Муді в учительській розмовляли про наступне завдання… Добі не допустить, щоб Гаррі Поттер втратив свого Візі!

Сумніви зникли. Зриваючись на ноги, Гаррі скинув плащ-невидимку, запхнув його в портфель, схопив зяброрості, засунув їх у кишеню, а тоді вискочив з бібліотеки. Позаду біг Добі.

— Добі повинен бути на кухні, паничу! — запищав ельф, коли вони опинилися в коридорі. — Добі шукатимуть. Успіху вам, Гаррі Поттер, успіху!

— Бувай, Добі! — крикнув Гаррі й побіг коридором, а далі сходами донизу перестрибуючи по три сходинки.

У вестибюлі не було нікого, крім кількох учнів, що затрималися за сніданком і тепер виходили з Великої зали через подвійні дубові двері дивитися друге завдання. Вони витріщили очі, коли Гаррі промчав повз них, штовхнувши Коліна та Дена Кріві, зіскочив з кам’яних сходів і вибіг надвір у ясний морозний ранок.

Пробігаючи галявиною, він побачив, що трибуни, які в листопаді оточували колом драконячу загороду, тепер, віддзеркалюючись у воді, височіли вздовж протилежного берега озера й були переповнені людьми. Схвильований гомін натовпу якось дивно відлунював над водою. Гаррі щодуху помчав до суддів, що сиділи за столом, застеленим золотою скатертиною, при самій воді. Седрик, Флер та Крум стояли біля суддівського столу й дивилися, як біжить Гаррі.